26 серпня 2025 року в районі населеного пункту Лосівка Чугуївського району Харківської області обірвалося життя 44-річного захисника Сергія Юрійовича Каліцінського — сина, чоловіка, батька, брата, щирого українця-патріота…
Сергій Каліцінський народився 11 серпня 1981 року в селі Шевченкове Барського району.
Його батько працював токарем у тодішньому радгоспі «Більшовик», а мама — медсестрою в Копайгородській дільничній лікарні. У підлітковому віці захоплювався футболом та волейболом. Після закінчення Копайгородської середньої школи вступив до Вінницького педагогічного університету, де здобув фах викладача фізичної культури. Після строкової служби кілька років працював у Жмеринському райвідділі поліції. Та найбільше його приваблювала справа, до якої лежала душа — автомобілі, тому влаштувався водієм на підприємство «Агромаш».
У цей період Сергій почав втілювати свою давню мрію — будівництво власного будинку в місті Жмеринка. Йому активно допомагали батьки — Юрій і Людмила. Разом із дружиною Аллою Сергій прожив 18 щасливих років і виховав двох синів — Олександра та Олексія.
«Сергій був справжнім добряком: веселим, товариським. У нашій сім’ї саме я була «поганим поліцейським», а він — турботливим батьком, який обожнював своїх дітей і завжди їх балував, — згадує дружина Алла. — Особливий зв’язок у Сергія був зі старшим сином — хлопчик дуже схожий на тата зовні й у всьому рівнявся на батька. За страшною іронією долі Сергій загинув саме в день народження сина Олександра, якому виповнилося 14 років. Тепер цей день стане у нашій сім’ї днем незабутньої трагедії, болю і пам’яті…»
Сергія призвали до Збройних Сил України 21 квітня 2025 року. З 14 липня він служив на посаді майстра восьмого екіпажу безпілотного апарату взводу безпілотних авіаційних комплексів 5-го батальйону територіальної оборони (в/ч А7048). Під час виконання бойового завдання із забезпечення позиції точки зльоту БПЛА «Горинич», унаслідок ураження автомобіля FPV-дроном противника, він отримав численні поранення, несумісні з життям.
Побратими згадують Сергія як надзвичайно працьовитого, відповідального та добре обізнаного з технікою воїна. Він мав незвичну пристрасть — любив швидку їзду, за що отримав позивний «Льотчик». Навіть у рідкісні хвилини відпочинку між бойовими завданнями знаходив час подбати про побратимів — готував для них їжу, створюючи відчуття дому там, де точилася війна. Він був розважливим у словах і вчинках, завжди готовим прийти на допомогу без вагань і без очікування винагороди.
Ті, хто знав Сергія, кажуть: він був людиною світлої душі, завжди готовою підтримати, допомогти, розрадити. Він умів любити життя і щиро віддавав себе своїй родині. Для матері був світлом у домі, для батька — гордістю. Для дружини — надійною опорою і справжнім коханням.
«Поруч із Сергієм мені було спокійно, я знала, що мене люблять, бережуть і піклуються про мене. Тепер цього надійного тилу немає, і я продовжую жити з цією душевною порожнечею…»
Життя Сергія Каліцінського обірвалося надто рано. Він мав багато мрій і планів, хотів бачити, як ростуть його сини. Та, на жаль, цим мріям не судилося здійснитися. Він назавжди залишиться у серцях матері, дружини, дітей, брата і всіх, хто його знав.
Наша свобода написана його кров’ю.
Вічна пам’ять Герою!
Віктор Зеленюк
Світлини надані автором
