Йому було всього 20. Та за ці два десятки років Тарас Шпіганевич встиг зробити те, на що інші не наважуються й за життя. Він не боявся війни, не тікав від небезпеки — натомість обрав шлях Захисника. Чесний, вірний, рішучий — саме таким його пам’ятають рідні, побратими.

Тарас народився у мальовничому селі Чернятин Жмеринського району на Вінниччині. Ще змалку був активним, сильним і справедливим. Його завжди тягнуло до військової справи, і коли настав час — без сумнівів пішов служити у склад 95-ї житомирської окремої аеромобільної бригади Сухопутних військ ЗСУ. Бути десантником — це означає бути першим, там, де найгарячіше. І Тарас прийняв цей виклик із гідністю.

Справжнє випробування випало на долю юного воїна в липні 2014 року. Під час запеклого бою поблизу міста Торез Донецької області Тарас отримав тяжкі поранення. Лікарі боролися за його життя, зробили все можливе: ампутували ногу, намагались урятувати руку, переливали кров. Але організм не витримав — 4 серпня 2014 року серце Тараса зупинилось у лікарняній палаті в Києві.

За незламність духу, героїзм та відданість присязі Указом Президента України №873/2014 Тараса Шпіганевича було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо. Вшановуємо. Дякуємо!