Оборонець Олександр Руднєвський народився в прекрасному українському місті Суми. Він зростав у дружній і люблячій сім’ї, навчався у школі №26. З дитинства Олександр був відповідальним, добрим і щирим. А також був працьовитим та самостійним й не чекав, що хтось щось зробить за нього — завжди прагнув досягати всього власними силами, будувати своє майбутнє. Та війна внесла свої корективи.
У 2023 році Олександр Руднєвський прийняв для себе важливе рішення. Чоловік став на захист України. Він вступив до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Шлях захисника на фронті був важким і сповненим випробувань, але він не відступав. Не шкодуючи сил та не думаючи про страх чи біль, Олександр тримав оборону Донеччини, захищав кожен клаптик рідної землі. Під Вугледаром оборонець отримав перше поранення.
«Я була поруч з ним у той страшний момент, підтримувала його, молилася, щоб він одужав. Тоді він повернувся додому востаннє… Це був наш останній спільний дім, останні спільні миті», — розповіла дружина полеглого Героя.
Життя воїна обірвалося 12 квітня 2024 року під Вугледаром Донецької області. Дружина Олександра на той час була на п’ятому місяці вагітності. Жінка згадує, що мрії родини були такими простими, але важливими: міцна сім’я, тепло рідного дому, дитячий сміх, щасливі роки разом. Однак 2022 рік усе змінив. Війна прийшла зруйнувала плани та мрії, але не зламала Олександра.
«Я не встигла сказати йому, що в нас буде дівчинка… Але я знаю точно, що він нас бачить, що він поруч. Доньку я назвала на його честь — Олександра. Сьогодні їй уже шість місяців, і вона як дві краплі води схожа на тата. В її очах я бачу його погляд, у її усмішці — його доброту. Вона виросте і знатиме, ким був її тато, яка у нього була відвага, яка любов до своєї сім’ї та країни. Вона буде пишатися ним, як і всі ми», — каже жінка.
Олександра поховали на Алеї Слави міста Суми. Його ім’я назавжди вписане в історію нашого міста, нашої країни, у наші серця.
«Я завжди кохатиму його. Він назавжди залишиться в моєму серці. Він був і буде моїм героєм, нашим героєм. І хоч його немає поруч, його любов живе в нашій донечці, у наших спогадах, у кожному дні, який ми проживаємо заради майбутнього, заради того, щоб його жертва не була марною. Герої не вмирають. Вони стають частиною неба, частиною історії, частиною нашої душі. Вічна пам’ять і слава тобі, мій коханий Олександре», — говорить дружина оборонця.
Наші мрії були простими й такими важливими: міцна сім’я, тепло рідного дому, дитячий сміх, щасливі роки разом. Ми хотіли будувати своє майбутнє, підтримувати одне одного, бачити, як ростуть наші діти, старіти, тримаючись за руки. Але 2022 рік усе змінив. Війна прийшла у наш дім, зруйнувала плани та мрії, але не зламала Олександра.
