Владислав Олексик загинув 16 січня 2025 року, виконуючи обов’язки військової служби із відсічі збройної агресії РФ, внаслідок влучання ворожого FPV-дрона в автомобіль групи заміни особового складу, який здійснював підвезення боєприпасів на вогневу позицію, розташовану в н.п. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Йому навіки 25 років.
Олексик Владислав Володимирович народився 17 квітня 1999 року в м. Хуст на Закарпатті. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав на Миколаївщину. У 2014 році вступив до Новобузького коледжу Миколаївського державного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та цивільна інженерія».
Після завершення навчання у 2018 році вступив на строкову військову службу. Після проходження служби повернувся додому й працював у фермерському господарстві, а у 2021 році — за кордоном, на пилорамі.
А з початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України. Був призваний на військову службу за мобілізацією 18 березня 2022 року 5-м відділом Вознесенського РТЦК та СП Миколаївської області та розпочав службу в територіальній обороні.
17 квітня 2023 року, на свій день народження, він вирушив на навчання до Київської області, після чого продовжив бойовий шлях у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, 9-го окремого стрілецького батальйону. У лютому 2024 року був направлений на навчання за кордон, до Великої Британії. Брав участь у боях на Донеччині, Луганщині та Харківщині, мужньо виконуючи бойові завдання та підтримуючи своїх побратимів. Він залишався вірним військовій присязі та Україні до останнього подиху.
Владислав загинув 16 січня 2025 року у віці 25 років.
Від сестри полеглого Героя
«Окрема шана і подяка його побратимам, які завжди були поряд і допомагали за будь-яких обставин та не залишали без допомоги. Навіть коли не могли під’їхати і забрати тіло, побратими, ризикуючи своїми життями, це змогли зробити. Дякуємо, що не покинули його серед поля. Наша сім’я їм дуже вдячна до кінця життя. Мій брат завжди пишався своїм батальйоном і побратимами.
Є одна фраза мого брата, яка залишилася зі мною назавжди. Десь у 2024 році я сказала йому: «Брат, в мене нікого нема». А він просто відповів: «Я в тебе є». Тоді я навіть не знала, наскільки сильно ці слова залишаться в мені.
Влад завжди був поруч. Він захищав мене, підтримував, умів вислухати й заспокоїти. Пам’ятаю, як одного разу через сильне загострення акне я піднялася на другий поверх і плакала. До мене ніхто не прийшов, окрім нього. Він сів поруч і сказав: «Катюш, усе добре, поплач трохи та й заспокойся». А коли я почала лікування, він щиро радів разом зі мною: «Вау, класно! Я прям радий за тебе. Ти умнічка».
Ми були дуже близькі. Постійно були на зв’язку, жартували, мали свої маленькі слова й приколи. Я могла сказати йому: «Бгатику, любий бгатику», — і він одразу розумів мене.
Влад був саме таким — добрим, чуйним, м’яким, життєрадісним. Він дуже любив життя, людей і вмів цінувати моменти. Для мене він був не просто братом. Він був людиною, на яку я завжди могла спертися, і чоловіком, на якого, як на приклад, я хотіла б рівнятися все життя.
І тепер ця його фраза — «Я в тебе є» — всюди зі мною. Я роблю її гравіюванням на підвісках, пишу її в пам’ять про нього, бачу її в різних речах. Бо десь глибоко всередині я досі відчуваю: так, братику, ти в мене є.
Рідні та близькі згадують його як щиру, добру, світлу й сонячну людину. Він завжди був поруч, дарував тепло, підтримку та щиру посмішку. Ми дуже його любимо, пишаємося ним і назавжди збережемо пам’ять про нього у своїх серцях. Наше сонечко, наш котя — назавжди».
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
