11 серпня 2026 року поблизу міста Білозерське Донецької області боєць В’юн Михайло Анатолійович (позивний «В’юн») дістав важке поранення, несумісне із життям. Після цього він перебував у лікарні, однак врятувати воїна не вдалося. 19 серпня його серце зупинилося. Михайлу назавжди залишилося 32 роки.

Про загибель воїна повідомила Вінницька міська рада.

Михайло В’юн народився 21 червня 1994 року в Немирові. Він мав брата-близнюка Миколу, з яким останні роки служив пліч-о-пліч. Після закінчення місцевої школи Михайло здобув освіту в Немирівському будівельному технікумі. Потім пройшов строкову військову службу і вирішив пов’язати своє життя з Національною гвардією України.

Загалом військовій службі Михайло присвятив десять років.

«Михайло мав величезний досвід. Він пройшов на війні усі щаблі: від солдата, молодшого сержанта й аж до офіцерського звання, — говорить брат Небесного Воїна Микола. — Про його професійність говорили вчинки. Як командир брат завжди йшов попереду, навчав, оберігав та підтримував інших…»

Перший бойовий досвід Михайло здобув у 2014–2019 роках під час АТО/ООС, проходячи контрактну службу в НГУ. З початком повномасштабного російського вторгнення він одним із перших став на захист України.

У цей період Михайло служив у 40-му полку імені полковника Данила Нечая. Згодом приєднався до «Гвардії наступу» та увійшов до складу 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж».

За роки служби його бойовий шлях пролягав через Бахмут, Хромове, Курдюмівку, Харківщину, Добропілля та Покровський напрямок. Михайло неодноразово виконував завдання на найскладніших ділянках фронту.

«Чоловік усе життя віддав Україні, — ділиться дружина Героя Аліна. — Його заповітною мрією була перемога. Михайло для цього не шкодував своїх сил і готовий був і надалі стояти на захисті країни. Казав, що служити в армії — обов’язок кожного чоловіка. Лише так, за його словами, ми збудуємо сильне військо, а в країні будуть мир і спокій».

Михайло обіймав посаду першого заступника командира роти з бойової підготовки. Побратими та колеги цінували його за професійність, вимогливість і водночас уважне ставлення до людей.

За особисту відвагу, стійкість і мужність, проявлені під час бойових дій, Михайло В’юн був нагороджений численними відомчими відзнаками командування частини. Також його удостоєно ордена «За мужність» III ступеня та відзнаки Президента України «За оборону України».

Загибель командира стала тяжкою втратою для його побратимів. Вони згадують Михайла як надійного керівника та людину, яка була для них прикладом відваги й стійкості. За їхніми словами, Міша «В’юн» був Людиною з великої літери, яка вміла підтримати та щиро турбувалася про тих, хто був поруч.

На Михайла чекали вдома дружина, маленька донечка, мати та батько.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.