Сергій Кришталь ніколи не стояв осторонь чужого болю. Ще до війни він щодня боровся за людські життя як водій екстреної медичної допомоги. Його поклик — бути там, де страшно, боляче, де кожна секунда вирішує долю. Але коли на рідну землю прийшла війна, Сергій зрозумів: тепер рятувати треба всю країну.

Він не вагаючись змінив кермо «швидкої» на військову зброю, а лікарняні коридори — на передову. Відчував, що не має права стояти осторонь, коли ворог топче українську землю, коли гинуть діти, коли руйнуються домівки. І став до лав Збройних Сил України, до інженерно-саперного взводу, де кожен день — боротьба з невидимою, але смертельно небезпечною загрозою.

Сергій був сповнений енергії та мрій, мав багато планів, любив життя і понад усе — свою родину. Він боровся не лише за державу, а й за майбутнє своїх дітей, за право бачити, як вони ростуть, як посміхається дружина, як радіють батьки. Його рідні були його рушієм, його тилом і його любов’ю.

10 лютого 2024 року на Донеччині Сергій Кришталь загинув. Та він не зник. Він залишив по собі слід — у серцях, у спогадах, у мирі, який він наближав для кожного з нас.

Для Жмеринської громади він був не просто воїном. Він був Людиною. Добрим, сміливим, щирим, відданим. Його шлях — це шлях справжнього Героя, який вірив у свободу, гідність і любов до рідної землі. І тепер він — серед тих, хто з неба оберігає Україну.

Сергій Кришталь — назавжди з нами. У тиші хвилин, у гулкому «Слава Україні!», у дитячих усмішках, заради яких він ішов у бій.

Вічна слава Герою!