Микола Лупинос присвятив своє життя боротьбі за Україну. У 2014 році він був активним учасником Революції Гідності, а вже наступного року добровольцем вирушив на фронт. Після поранень і реабілітації щоразу повертався до служби, бо не хотів залишатися осторонь боротьби за свою країну. Його серце зупинилося 4 вересня 2022 року.

Повідомляє Ладижинська міська територіальна громада.

Микола народився у селі Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області. Там минули його дитячі роки, там він навчався у Сатанівській загальноосвітній школі, названій на честь його батька — відомого українського діяча Анатолія Лупиноса.

У 2005–2008 роках Микола навчався у Київському військовому училищі імені Івана Богуна. Згодом здобув вищу освіту в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини. У 2014 році закінчив університет за спеціальністю «вчитель математики та інформатики».

До військової служби Микола встиг попрацювати у журналістиці — у 2012–2014 роках був журналістом, фото- та відеооператором репортажних зйомок.

Після подій на Майдані він обрав військовий шлях. У липні 2015 року Микола добровольцем приєднався до 131-го розвідувального батальйону. За час служби пройшов шлях від молодшого сержанта до командира взводу. Разом із побратимами виконував бойові завдання та стримував російську агресію на Донеччині й Луганщині.

У 2019 році Микола одружився та переїхав до Ладижина. З травня 2020 року проходив військову службу за контрактом у Гайсинському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

З початком повномасштабного вторгнення Микола прагнув знову повернутися на передову до своїх побратимів. У травні 2023 року його бажання здійснилося — він знову вирушив на фронт. Служив мінометником, головним сержантом у 56-й окремій мотопіхотній бригаді, батальйоні «Сармат».

У грудні 2023 року Микола зазнав вогнепального поранення на Донецькому напрямку. Після лікування та реабілітації він знову повернувся до військової служби.

За особисту мужність, самовідданість і виконання військового обов’язку Микола Лупинос був відзначений нагородами: Хрестом розвідника, медалями «За жертовність і любов до України», «За особливу службу», «Учасник АТО», «За мужність і вірність», «За участь у бойових діях УНСО» II ступеня.

24 серпня 2024 року під час бойових дій поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області Микола отримав надважкі поранення. Його доправили до Дніпровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, де лікарі боролися за його життя.

04 вересня 2024 року серце Миколи Лупиноса зупинилося.

Ладижинська громада повідомила про загибель Захисника.

Указом Президента України від 20 травня 2025 року №310 Миколу Лупиноса посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.