24 серпня 2026 року на Миколаївському напрямку обірвалося життя Захисника України Максима Ткачука. Йому навіки залишилося 39 років.

Про загибель воїна повідомила Вінницька міська рада.

Максим Вячеславович Ткачук народився у Вінниці 25 жовтня 1986 року. Після закінчення середньої школи №27 здобув фах програміста у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва.

Після строкової служби в армії Максим вступив на юридичне відділення Вінницького фінансово-економічного університету. Однак згодом вирішив залишити навчання та розпочати трудову діяльність. Значну частину свого життя присвятив будівельній справі. У цивільному шлюбі разом із коханою виховував доньку.

«Максим дуже любив донечку. Час, проведений із нею, він вважав найкращим у своєму житті, – розповідає мати Героя Валентина. – Син був неймовірно добрим, щирим і відданим. Він поважав старших та з неймовірною теплотою ставився до своєї сестрички та племінників. Поза роботою Максим захоплювався риболовлею, та найбільшою його пристрастю були автомобілі. Він добре знався на техніці, був вправним водієм. Ці вміння знадобилися йому на війні, де останньою для нього стала посада водія мінометного відділення. Максим до останнього телефонував нам із «нуля», переймаючись нашою безпекою. Він не ділився далекосяжними планами, єдиним його прагненням було світле майбутнє рідної країни».

На захист України Максим Ткачук став у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Його військова служба розпочалася у 456-й бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди.

Згодом Максим опинився на передовій у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Він воював на найгарячіших напрямках, брав участь у боях за Новобахмутівку, Покровськ, Роботине, Авдіївку.

Численні поранення не змусили його залишити службу. Після відновлення Максим щоразу повертався до побратимів. Надалі продовжив захищати Україну у складі 144-ї окремої механізованої бригади та 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.

За мужність і відвагу, проявлені в боях, молодшого сержанта Максима Ткачука нагородили відзнакою Президента України «За оборону України», медалями «За поранення» та «За військову службу Україні».

Для Максима захист України був не лише особистим вибором, а й продовженням родинної історії.

«Уже першого дня повномасштабного вторгнення Максим стояв під стінами військкомату, – згадує мати полеглого воїна. – Захист Батьківщини був для нього не просто обов’язком, а й даниною пам’яті про батька. Той боронив країну в АТО/ООС у 2014–2017 роках, проте, на жаль, пішов із життя незадовго до початку великої війни. Продовжуючи батьківську справу, Максим узяв і його позивний – “Люлька”, що перейшов у спадок ще від прадіда, палкого шанувальника козацьких традицій. Довгі чотири з половиною роки син боронив рідну землю. Пройшов крізь поранення та пекельний біль, але жодного разу не схибив і не зрадив своїх побратимів. Багато з них і зараз телефонують мені й дякують за сина…»

24 серпня 2026 року бойовий шлях Максима Ткачука завершився на Миколаївському напрямку. Він віддав життя, захищаючи Україну.

Воїна поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.