Іван Бебих народився в мальовничому селі Уладівка, що на Вінниччині. З раннього дитинства він був запальним, усміхненим хлопчиком, якого любили всі навколо — за щирість, доброту й неймовірне почуття гумору. Таким він залишався і в дорослому житті — світлим, відкритим, завжди готовим підтримати.
У 18 років Іван зустрів своє кохання — Галину. Їхній шлюб був наповнений теплом, взаємною підтримкою і справжньою любов’ю. Коли народився син Дмитро, батько не міг натішитись. Він мріяв виховати хлопця справжнім чоловіком, чесним і сильним.
Разом із дружиною Іван працював на місцевому спиртовому заводі. Він був душею колективу — ніколи не бачили його засмученим або злим. Навіть у найважчі дні Іван умів підняти настрій одним жартом або доброю порадою. А коли завод закрили, він поїхав до Києва, щоб забезпечити родину. Було важко, але він ніколи не нарікав.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Іван не чекав, поки повістку вручать особисто — він сам поїхав до військкомату. Мобілізували його 7 лютого 2023 року. Служив водієм та номером обслуги зенітної ракетно-артилерійської батареї у 21-й окремій механізованій бригаді. Але на війні, як він сам казав, усі були рівними — робили все, що вимагала ситуація.
Серед побратимів Іван був справжнім братом — не нарікав, не панікував, завжди підтримував словом чи жартом. Коли було важко — просто тримався сам і підтримував інших.
8 лютого 2025 року, біля села Локня на Сумщині, Іван загинув… Його відпустка мала початися 14 лютого — він нікому не сказав, бо хотів зробити сюрприз. Але повернувся додому раніше — не так, як усі чекали…
При житті Іван був нагороджений відзнакою “Золотий Хрест”. У нього було багато мрій: купити трактор, повезти сім’ю на море.
“Ти, я, син і мала”, — казав він дружині.
Якось Іван подарував коханій собачку, яку жартома назвав “Коричневе”.
“Як приїду додому, то заведу ще і собі одну”, — часто повторював чоловік.
Побратими були для Івана другою сім’єю, з якою він ділив найважчі миті війни.
“Щиро дякуємо побратимам Івана, які повернули його додому. Ви були для нього другою сім’єю, разом пройшли найважчі моменти, підтримували один одного, як могли. Дякуємо вам за вашу відданість, за те, що не залишили його. Нехай Іван назавжди залишиться у вашій пам’яті таким, яким був — справжнім другом, на якого можна покластися. Бережіть себе”, — кажуть рідні захисника.
Іван назавжди залишився в пам’яті тих, хто його знав. У пам’яті українців, за яких він віддав власне життя.
Світла памʼять Герою!
