4 жовтня 2026 року внаслідок ускладнень, спричинених пораненнями, отриманими під час захисту України, зупинилося серце Захисника Олександра Марциняка. Воїн тривалий час жив із наслідками важкого поранення, яке дістав на фронті. Йому було 36 років…
Про втрату повідомила Стрижавська громада.
Олександр Марциняк народився 29 березня 1990 року в Кіцмані Чернівецької області. Там закінчив школу, після чого вступив до Кіцманського фахового коледжу, де здобув освіту за спеціальністю «Право». Після навчання проходив строкову військову службу.
У мирному житті працював водієм-експедитором на підприємстві «Солодка мрія». Після одруження разом із дружиною Оксаною переїхав до Стрижавки, де створив родину.
З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно долучився до оборони України. У складі 120-ї бригади територіальної оборони він виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках.
Згодом Олександр служив командиром взводу логістично-евакуаційних безпілотних наземних систем роти безпілотних наземних систем 1-го батальйону безпілотних систем військової частини А7048. Військове звання — старший лейтенант.
У 2023 році під час виконання бойового завдання Олександр отримав важке уламкове поранення. Через нього він втратив рухливість лівої руки. У тілі Захисника залишалися численні уламки, а наслідки травми надалі позначалися на його здоров’ї.
Попри пережите, Олександр продовжував жити, служити та залишатися поруч із тими, хто був йому дорогий. Однак ускладнення, спричинені отриманими на війні пораненнями, зрештою призвели до непоправного. 4 жовтня 2026 року його серце зупинилося.
За час військової служби Олександр Марциняк був відзначений низкою нагород. Серед них — медаль Міністерства оборони України «За поранення», медаль Православної Церкви України «За жертовність і любов до України», а також грамота командира 12-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
«Олександр був мужнім, відповідальним та сильним духом чоловіком. Він був людиною, яка не зламалася перед випробуваннями, а його життєвий шлях свідчить про стійкість, відвагу та внутрішню силу», — згадують рідні та друзі полеглого воїна.
У скорботі залишилися мати Наталя Михайлівна, дружина Оксана, п’ятирічний син Михайло, бабуся Розалія Омелянівна та брат Валентин.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
