Станіслав Джура-Соколовський загинув вранці 9 квітня 2022 року в самому центрі «Азовсталі» — у місці, яке стало символом незламності українських захисників. Йому було лише 22 роки. Його останній бій відбувся під безперервними обстрілами, а тіло понад добу залишалося на позиції під вогнем ворога.
Перед останнім виходом він зателефонував матері. Ці слова назавжди закарбувалися в її пам’яті:
«Мам, ми з оточення не вийдемо. Я загину. Ти маєш бути до цього готова, ти дуже в мене сильна. Ніяких сліз. Я за все життя не бачив, що ти плачеш. І я це не сприйму. Все. Ти маєш жити далі, продовжувати боротьбу».
Станіслав народився 6 червня 1999 року у Вінниці. Ріс тихим, спокійним і допитливим хлопцем. У 11 років він пережив важку втрату — помер його батько, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і зазнав значного опромінення. Відтоді Стаса виховували мама та дідусь.
З дитинства він мав особливу мрію — Єгипет. Його захоплювали піраміди, історія фараонів, культура стародавнього світу. Ночами він читав книги під світлом ліхтарика, вивчав факти про піраміди та навіть вчив єгипетську мову.
«У нього була одна мрія — це єгипетські піраміди. Він мріяв про них з дитинства. Читав усе про піраміди, про фараонів…», — згадує мати, Ольга Джура-Соколовська.
Після школи Станіслав вступив до залізничного коледжу. Згодом обрав військовий шлях. У 2019 році він наполіг на своєму рішенні піти служити.
«Його не хотіли брати, бо йому було лише 18. А він сказав: “Мам, це моє. Я себе знайшов у житті”».
Строкову службу проходив у Козятині, а згодом опинився в Маріуполі, де став бійцем полку «Азов».
Після двох років служби повернувся до цивільного життя, працював на залізниці, відновився у професії та отримав підвищення. Молодий, перспективний, відповідальний — він очолив підрозділ із 50 підлеглими. Мріяв працювати й заробляти в Україні. Закордонного паспорта навіть не мав, бо не бачив свого майбутнього деінде.
Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Станіслав вирішив повернутися на фронт.
«Мам, я маю бути там. Я їду в Марік. Я вже пройшов комісію у військкоматі. Я вже взяв квитки. Я мушу бути там, там мої пацани».
Він повернувся до Маріуполя…
Прослуживши лише кілька місяців після повернення — лютий, березень і початок квітня — Станіслав загинув у самому серці «Азовсталі».
«Він зранку вийшов із позиції з хлопцями, і о 10-й ранку загинув», — згадує мати.
Через постійні обстріли евакуація тіла була майже неможливою. Рештки воїна повертали частинами. Відбулося два поховання.
«Я у Боярці в рефрижераторі знайшла його останки — це було перше поховання. 4 грудня 2023 року, через рік і вісім місяців, мені повернули його голову. Інші частини тіла я ще шукаю».
Станіслав так і не встиг здійснити свою дитячу мрію — побачити єгипетські піраміди. Але це зробила для нього мама.
«Після смерті я здійснила цю мрію. Я поїхала з донькою до єгипетських пірамід. Розповіла шерифу про мрію мого сина, і мені дозволили взяти маленький шматочок піраміди. Ми привезли його на могилу сина».
На честь Станіслава мати зробила татуювання з датами його народження і смерті — як символ того, що життя її сина назавжди залишиться в її серці.
Станіслав Джура-Соколовський прожив коротке, але гідне життя. Він був сином, який беріг матір. Мрійником, який любив історію. Лідером, який знайшов себе у службі. Воїном, який свідомо повернувся туди, де було найважче.
Він загинув за Україну, залишившись вірним побратимам, присязі та своєму вибору до останнього подиху.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
