Він був сильним, усміхненим і світлим. Умів мріяти — по-справжньому, по-дорослому. Не боявся відповідальності й завжди йшов до кінця. У його житті було багато планів, багато доріг і багато любові. Останній рік подарував йому кохання. Їм судилося мати лише місяць поруч — місяць триматися за руки, дивитися в очі й будувати спільні мрії.

Це історія воїна Олександра Коломійця з позивним «Simba» — історія про характер, вибір і світло, яке не згасає.

З дитинства Олександр вирізнявся самостійністю. У ньому поєднувалися впертість і справедливість, внутрішня дисципліна й щирість.

«Скористався моментом, що вихователька десь трошки не пригледіла, і прийшов додому… То добре, що сусідка стояла. І каже: взяла його на руки і принесла його додому, до квартири, а вдома ніхто не відкриває двері», — говорить мати захисника Наталя Коломієць.

Йому було лише рік і вісім місяців. Маленький хлопчик, який самостійно вирушив додому з дитсадка. Ця історія стала символічною: Саша завжди знав, куди йде, і не боявся робити крок уперед.

Навчався у загальноосвітній школі № 35 міста Вінниця. Любив спорт, займався пауерліфтингом. Тренування загартували не лише тіло — вони виховали витримку і характер. Олександр мав багато друзів.

Після школи вступив до педагогічного університету на факультет фізичного виховання. Після двох з половиною років навчання вирішив поїхати за кордон, щоб самостійно заробляти й не залежати ні від кого. Але вищу освіту таки здобув.

Хлопець мав добре серце. Намагався допомогти тим, хто опинявся у скруті. Надсилав кошти важкохворим на лікування.

Згодом разом із другом намагався вступити до французького легіону. Вони витримали фізичну підготовку, але співбесіду не пройшли. Хлопець підозрював, що це могло бути через те, що один з членів комісії росіянин, який мав неприязнь до українців. Друзі повернулися у Вінницю. Та бажання служити лише зміцніло.

«Знайшов він, що є такі самі війська, як у французькому легіоні, в Хмельницькому. Поїхали з другом своїм, навіть нічого не сказавши… І таким чином він вирішив вступити, підписати контракт. І знову ж таки — 27 числа, в 19-му році, підписав контракт», — говорить мати захисника Наталя Коломієць.

Він виконував бойові завдання під час АТО. А з початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України у складі 8-го окремого полку спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗСУ. Луганщина, Донеччина — найгарячіші напрямки, складні операції, постійний ризик. Побратими знали: «Simba» — це про надійність. Він був із тих, хто прикриє, підтримає, не залишить.

Саме між боями в його житті з’явилося кохання.

Ярослава жила у Франції. Їх познайомили друзі. Спочатку — листування, потім довгі розмови. Вони швидко відчули, що стали одне для одного близькими людьми.

«Він так забрав моє серце, не торкаючись до нього», — говорить наречена оборонця Ярослава Шевцова.

Між ними були тисячі кілометрів, та через екрани смартфонів вони обоє швидко відчули одне – кохання. У почуттях зізналися ще до зустрічі. Мабуть, іноді достатньо розмов, аби збагнути, що в серці зародилося кохання.

«І така трошки тиші… і він такий каже: “Ясь”. Кажу: “Що, Саш?”. І він такий каже: “Я тебе кохаю”. І я так розплакалась і кажу: “Я тебе також сильно кохаю”», — згадує наречена оборонця Ярослава.

У лютому 2023 року Олександр повідомив, що його підрозділ вирушає у Бахмут. Востаннє вони говорили 23 березня. Він обіцяв повернутися через кілька днів.

«Він каже: щось таке твориться, каже, щось ми робимо не свою задачу. Він каже: зараз будемо вирішувати з командуванням. Зазвичай ми йдемо на зачистку. Ми не робимо такі речі, які нас заставляють», — говорить наречена оборонця Ярослава Шевцова.

27 березня 2023 року, після важких поранень, серце Олександра зупинилося.

Того ранку Ярослава прокинулася від дивного відчуття.

«І 27 числа ранком я прокинулася від того, наче мене хтось кличе так: “Ярослав!”. Це був понеділок. Я відкриваю очі, і я розумію, що немає нікого в квартирі», — говорить наречена оборонця Ярослава Шевцова.

Число 27 стало особливим для родини. 27-го він підписав контракт. 27-го склав присягу. 27-го загинув. А згодом сталося те, що близькі називають дивом.

«І народилися двоє дітей — хлопчик і дівчинка. І народилися 27 числа. 27 числа загинув Саша, і вони народилися 27 числа», — говорить мати захисника Наталя Коломієць.

Олександр мріяв про дітей. Хотів, щоб і у нього колись були донечка і син. Дуже любив своїх старших племінників.

Тож народження двійнят після загибелі Героя стало справді особливою подією у житті родини.

За службу Олександр Коломієць був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та Хрестом Сил спеціальних операцій.

Окрім військової справи, він мав ще одну мрію — відкрити власну справу у Вінниці. Створити місце тепла і затишку, куди люди приходитимуть не лише за кавою, а й за відчуттям світла.

«Я сказала, що я хочу створити місце, яке буде нагадувати і передавати ту доброту і те тепло, яке було в ньому», — говорить Ярослава Шевцова.

Ярослава переїхала з Франції в Україну і здійснила його мрію. Так з’явилася кав’ярня «Simba» — на честь воїна, який умів бути сильним і ніжним водночас.

Олександр Коломієць залишив по собі не лише бойовий шлях і нагороди. Він залишив приклад любові, вірності та внутрішньої сили. І поки звучить його ім’я — він живе в пам’яті тих, хто його знав і любив.

Вічна і світла пам’ять Герою!