4 серпня 2026 року обірвалося життя Захисника України, командира Сергія Томусяка. Йому назавжди залишилося 47 років.

Про Героя повідомляє Вінницька міська рада.

Сергій народився 19 червня 1979 року у Вінниці. Навчався у загальноосвітній школі №10. У юності мріяв вступити до військового училища, однак через обставини здійснити цей задум не вдалося. Тож для здобуття вищої освіти обрав Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, де отримав диплом учителя трудового навчання.

Певний час Сергій працював за фахом у школі №23. Згодом змінив напрям діяльності — перейшов у приватний бізнес, а пізніше започаткував власну справу у сфері торгівлі та вантажних перевезень.

Разом із дружиною він виховав двох синів — нині їм 23 та 17 років. Для дітей Сергій був не лише батьком, а й людиною, яка власним прикладом формувала їхні погляди на життя.

«Батько був неймовірно добрим та щирим. Він чудово знався на історії, зокрема міг годинами розповідати про різновиди зброї – від козацької доби до сучасності. Завжди цікавився подіями у світі та Україні, вибудовуючи паралелі та роблячи логічні висновки про поточну геополітичну ситуацію та можливі варіанти її розвитку, – розповідає син Героя Микола. – Він навчав нас не за підручниками, а власним прикладом, у якому було все: і справжній патріотизм, і невичерпна сила духу. Найбільш показовою для мене була його любов, яка проявлялася не лише до людей, а й у ставленні до тварин. Батько їх просто обожнював, незалежно від виду чи масті, і вони відповідали йому безумовною відданістю…»

Мрія про військову службу, яка не здійснилася в юності, зрештою стала реальністю. У грудні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, Сергій свідомо став до військового строю.

Під позивним «Томас» він служив старшим лейтенантом, командував десантно-штурмовим взводом у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Разом із побратимами пройшов найгарячіші напрямки — Запорізький, Донецький, Сумський та Курський.

Сергій не раз зазнавав поранень, однак щоразу повертався до свого підрозділу та продовжував виконувати бойові завдання. За виняткову самовідданість і мужність він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

За словами дружини Світлани, прагнення захищати Україну було для Сергія не випадковим рішенням. Ще змалку він мріяв продовжити сімейну офіцерську династію та присвятити життя військовій справі. У юності проблеми зі здоров’ям завадили йому здійснити цей задум. Та коли почалася повномасштабна війна, Сергій уже не дозволив жодним обставинам зупинити його.

«Сергій з першого дня оббивав пороги військкоматів, аби лишень потрапити туди, де вирішується доля країни. І під його натиском ці двері відчинилися. Навіть після поранень найстрашнішим вироком для нього була демобілізація. Чоловік усіма способами переконував лікарів, що готовий воювати й надалі… На жаль, в одну мить його серце не витримало…»

Поховали Захисника на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.