Після запеклого бою, що відбувся 9 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району, Сергій Порицький із позивним «Компас» тривалий час вважався зниклим безвісти. Рідні та побратими чекали на звістку, сподіваючись на краще. Та згодом найстрашніші побоювання підтвердилися — воїн загинув. Сергію назавжди залишилося 40 років.

Повідомила Вінницька міська рада.

Сергій Леонідович народився 10 липня 1983 року у Вінниці. Закінчив школу №29, після чого вступив до Вищого професійного училища №4, де здобув спеціальність у сфері телекомунікацій.

Прагнення розвиватися та поглиблювати свої знання привело Сергія до Харківського фахового коледжу інформаційних технологій, а згодом — на заочне відділення Одеської національної академії зв’язку.

Певний час він працював за спеціальністю. В останні роки до війни був оператором на кондитерській фабриці «Рошен».

Та найбільше у житті Сергій цінував не роботу чи кар’єру, а людей, які були поруч.

«Сергій неймовірно любив життя та намагався прожити його без жалю за втраченими можливостями. Він прагнув нових знань та мав надзвичайно добре серце — якби міг, обійняв би цілий світ, — каже сестра Героя Ольга. — Брат надзвичайно любив двох своїх племінників і саме заради їхнього мирного майбутнього пішов на війну. Моєму сину Сергій, зокрема, передав велику пристрасть до футболу й щиро радів його першим крокам у спорті. Сам же палко вболівав за “Шахтар” і мріяв колись потрапити на “Донбас Арену”, щоб повболівати за улюблену команду. На жаль, доля розпорядилася інакше, і на Донеччині йому довелося прийняти свій останній бій…»

Сергій ніколи не планував військової кар’єри. Проте після початку повномасштабного вторгнення не зміг залишитися осторонь і вже у грудні 2022 року став на захист України.

Спочатку служив сапером у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади. Згодом долучився до 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, де виконував обов’язки старшого стрільця-оператора.

За час служби його фронтовий шлях пролягав через Сумщину, Чернігівщину та Донеччину.

Саме на війні за Сергієм закріпився позивний «Компас». І це було не випадково. Здобута в цивільному житті професія стала йому в пригоді на фронті.

Сестра розповідає, що як фахівець із телекомунікацій Сергій добре орієнтувався в картографії, міг точно визначити місце розташування підрозділу та прокласти необхідний маршрут. Ці навички були особливо цінними для його побратимів.

«Сергія на передовій також щиро любили за чуйне серце, надійне плече та безвідмовність, — згадує Ольга. — Він розумів, що з Донецького напрямку можна не повернутися, але для нього не існувало компромісів із власною совістю чи втечі від обов’язку. Сергій обрав шлях воїна і до останнього мужньо захищав рідну землю…»

9 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району Сергій Порицький прийняв свій останній бій.

Після цього тривалий час його доля залишалася невідомою. Рідні чекали, не втрачаючи надії, однак згодом стало відомо, що Захисник загинув.

Сергія Порицького поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.