Ямпільщина знову схилила голови в жалобі. Громада втратила ще одного свого захисника — Дмитра Геннадійовича Гончарука із села Качківка. Його життя обірвалося 13 липня 2026 року під час відпустки вдома. Причиною смерті стало загострення хвороби.

Про втрату повідомила Ямпільська районна газета «Ямпільські вісті».

Дмитро народився 10 листопада 1993 року в Качківці. Учителі й друзі пам’ятають його добрим, щирим, працьовитим хлопцем, який ніколи не відмовляв у допомозі. З ранніх років він захоплювався технікою, особливо автомобілями й мотоциклами, тому після закінчення школи вступив до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів.

Після навчання працював разом із батьком, займаючись ремонтом автомобілів. У червні 2024 року Дмитро одружився з коханою Віталіною, а вже восени в молодого подружжя народився син. Малюка він ніжно називав: «Мій орел».

30 жовтня 2025 року Дмитра мобілізували до лав Збройних сил України. Уже 6 листопада він склав військову присягу, а згодом проходив службу в Павлограді Дніпропетровської області на посаді слюсаря автомобільного підрозділу. Попри проблеми зі здоров’ям, військовослужбовець не залишив службу. Він продовжував сумлінно виконувати свій обов’язок, адже вірив у майбутнє України та захищав його заради своєї родини, маленького сина, батьків і всіх українців.

Звістка про смерть Дмитра стала болючим ударом для всіх, хто його знав.

Про свого друга з невимовним болем написав Максим Турчинський:

«Ніколи не думав, що доведеться писати такі слова. Але життя знову внесло свої жорстокі корективи. Знову біль. Знову сльози. Знову втрата людини, яка була мені по-справжньому дорогою. Дімчик «Гонка»… Для мене ти був набагато більше, ніж просто друг. Ти був людиною, яка допомогла мені ще ближче пізнати мого батька. Через твої спогади, наші довгі розмови, улюблені пісні та історії я ніби заново знайомився з ним і дізнавався, якою людиною він був. Назавжди залишаться в пам’яті твої слова: «Малий, не відступай. Твій батько ніколи не боявся. Ризикуй». Ці слова тепер звучатимуть у моїй голові все життя. Тепер ця місія перейшла до мене. Я зроблю все, щоб твій синочок знав, ким був його батько. Він не встиг пізнати тебе, але обов’язково виросте з розумінням того, що мав неймовірного тата. Людину, яку неможливо замінити, неможливо повторити й неможливо забути. Дякую тобі за все, що ти зробив для мене. За підтримку, за поради, за щирість, за пам’ять про мого батька, яку ти допоміг мені зберегти. Тепер я берегтиму пам’ять про вас обох. Тепер ви разом… Передавайте один одному привіт. Спостерігайте за нами з небес, оберігайте нас і допомагайте пройти той шлях, який нам ще належить. Але не кличте нас до себе ще довго, бо в нас попереду багато справ, яких життя, на жаль, не дало завершити вам. Ми зробимо все, щоб ви могли нами пишатися, і щоб пам’ять про вас жила в наших серцях і в серцях наших дітей. Спочивай з миром, брате. Світла пам’ять тобі. Ти назавжди залишишся з нами».

Теплими словами згадувала свого учня і класна керівниця Дмитра Лідія Василівна Перевознюк:

«Я пам’ятаю його школярем — веселим, добрим, позитивним. Назавжди запам’ятаю його усмішку, веселий характер, парту, за якою він сидів, голос, яким відповідав на уроках. Кажуть, людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Дмитро житиме в моїй пам’яті, у пам’яті друзів, усіх, хто сьогодні прийшов провести його в останню путь».

Провести Дмитра Гончарука в останню земну дорогу прийшли рідні, друзі, побратими, жителі громади та всі, хто знав його особисто. Захисника поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

У скорботі залишилися дружина, маленький син, батьки, рідні, друзі та побратими.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.