12 січня 2026 року лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Донецької області.
Андрій народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківської області в родині військовослужбовців. З дитинства зростав у середовищі честі, відповідальності та любові до України.
Навчався у Надвірнянському ліцеї №2, де проявив себе як кмітливий і активний учень, брав участь у шкільному житті. Був вихованцем «Пласту», де сформував свій характер і прийняв життєве кредо: «Бути вірним Богові та Україні». Після школи вступив до Надвірнянського фахового коледжу Національного транспортного університету, а згодом продовжив навчання в самому університеті.
У 2015 році розпочав службу в Національній гвардії України. Після строкової служби свідомо обрав шлях професійного військового, підписав контракт і пройшов підготовку до елітного спецпідрозділу НГУ «Омега». У 2016–2018 роках як учасник АТО з позивним «Маркіз» боронив схід України.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Андрій без вагань повернувся до строю. Його бойовий шлях пролягав через Київщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Часів Яр, Торецьк і Покровський напрямок.
Побратими знали його як витривалого, рішучого та надійного офіцера, який завжди знаходив вихід навіть із найскладніших ситуацій, не залишав своїх і до кінця виконував бойові завдання.
Андрій був люблячим і турботливим батьком. Рідні згадують, як маленький Захар щовечора зустрічав тата з роботи, як разом вони прикрашали свою першу сімейну ялинку. Це був їхній перший і, на жаль, останній Новий рік утрьох.
Він дуже чекав, коли у сина з’явиться перший зубчик. Перед черговим виїздом на фронт запитував: «Чи побачу я твої зуби?». На жаль, цього не сталося. Перший зуб у Захара прорізався рівно на сороковий день після загибелі батька.
Особливе місце в житті Андрія займали гори. Ще з юності він ходив у походи, а зимові Карпати були для нього місцем сили й відпочинку. Любив кататися на сноуборді, мріяв брати із собою сина на риболовлю та чекав, коли Захар підросте.
Найбільше ж Андрій мріяв про мир. Про той день, коли війна закінчиться, він повернеться додому і зможе бачити, як росте його син, не через екран телефону, а щодня поруч.
За службу Андрій Марків був відзначений державними та відомчими нагородами:
- орденом «За мужність» III ступеня;
- відзнакою Президента України «За оборону України»;
- нагрудним знаком Національної гвардії України «За доблесну службу»;
- відзнакою Івано-Франківської обласної державної адміністрації «За бойову звитягу»;
- медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину»;
- відзнакою Міністерства оборони України — «Вогнепальна зброя».
Указом Президента України №554/2026 Андрію Марківу посмертно присвоєно найвище державне звання — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Для рідних Андрій назавжди залишився коханим чоловіком, найкращим батьком для Захара, люблячим сином, братом і вірним другом. Близькі й досі бережуть його слова: «Кохана, не хвилюйся… скоро буду поруч». А останнє повідомлення, яке він надіслав дружині, було таким: «Доброго ранку, кохання моє. Я вас неймовірно кохаю. Будьте чемні і дивіться одне за одним».
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
