Підполковник Микола Яжук усе своє життя присвятив службі Україні. Для нього захищати державу — не було простою професією. Це був глибинний поклик серця, справа життя, яку він виконував чесно, безкомпромісно, з високим почуттям обов’язку до останнього подиху.
Народився Микола у селі Мартинівка, що на Вінниччині. Навчався у Мартинівській середній школі, а у 2002 році здобув військову освіту в Харківському гвардійському інституті танкових військ імені Верховної Ради України. Його професійний і моральний ріст як офіцера почався саме там — серед курсантської дисципліни, бойової підготовки та перших кроків у великій військовій справі.
Службу проходив у 169-му навчальному гвардійському Звенигородському центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що дислокується в селищі Десна на Чернігівщині. Там він був не лише оперативним черговим, а й наставником, підтримкою, лідером. Колеги поважали його за професіоналізм, людяність і вміння залишатися спокійним у найкритичніші моменти.
З початком війни на Донбасі Микола Яжук не залишився осторонь. З 5 вересня 2014 року він виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції. Його досвід, виваженість і рішучість рятували життя інших. А його присутність на позиціях додавала впевненості тим, хто був поруч.
Оборонець загинув у районі села Польове, Шахтарського району, Донецької області внаслідок наїзду автомобіля на фугас на блокпосту «Гостра Могила».
Микола Яжук був нагороджений двома високими державними орденами — «За мужність» III ступеня та орденом Богдана Хмельницького III ступеня (обидва — посмертно). Ці нагороди — визнання його відваги, сили духу та вірності присязі. Це пам’ять, закарбована в державному знакові.
У рідному селі Мартинівка ім’ям Миколи Яжука названа вулиця — це знак вдячності, це частинка Героя, яка залишилася серед земляків. Він був сином, братом, чоловіком — і став Героєм для всієї України.
Вічна пам’ять і низький уклін Захиснику!
