У невеликому селі Кацмазів на Вінниччині народився хлопець, який згодом став частиною однієї з наймужніших сторінок в історії України. Анатолій Буйлук був звичайним сільським юнаком — добрим, працьовитим, вихованим у великій родині, де завжди знали ціну честі, взаємопідтримки та людяності.

У 1999 році він став до лав армії, проходячи строкову службу в 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. А в серпні 2014-го, коли війна постукала в кожні двері, не залишився осторонь — мобілізований до Збройних Сил України, Анатолій став навідником бойової машини піхоти 90-го окремого аеромобільного батальйону. Він брав участь в обороні Донецького аеропорту — місця, яке стало символом незламності українського духу.

20 січня 2015 року, під час ротації на території нового терміналу летовища, БТР з Анатолієм Буйлуком потрапив під ворожий обстріл. У густому тумані, без зв’язку, машина врізалася в конструкції терміналу та вибухнула.

Спершу Анатолія вважали зниклим безвісти, згодом — полоненим. Лише навесні 2015 року завдяки експертизі ДНК стало відомо: він загинув у тому бою. Йому було 33.

За особисту мужність і героїзм Анатолія Буйлука нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На будівлі Вороновицького професійно-технічного училища №14, де він навчався, відкрили меморіальну дошку. Пам’ять про нього — у серцях батьків, братів, сестер і всієї громади.

Його шлях — це приклад гідності, сили й самопожертви. Це історія чоловіка, який не вагався, коли настав час стати на захист своєї землі.

Вічна пам’ять та слава!