Життя Олександра Верекети було сповнене любові, честі та відданості своїй родині й країні. Він був людиною, яка не просто жила за принципами, а втілювала їх у кожному своєму вчинку.
Олександр виріс у селі Бондурівка Немирівської громади на Вінниччині. Він мав добре серце, сильний характер і безмежну любов до своїх близьких. Завжди дбав про родину, особливо про своїх доньок, для яких був не просто батьком, а справжнім прикладом мужності та честі.
У лютому 2022 року він став на захист України, прийнявши присягу та ставши старшим навідником взводу вогневої підтримки 8 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. 10 червня 2022 року Олександр загинув у бою під час виконання бойового завдання біля села Богородичне на Донеччині. Його самопожертва не залишилася непоміченою —Героя нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Тату, тобі не дали дочекатися… Мого весілля, народження внучки, випускного сестри… Усі щасливі моменти без тебе вже не ті. Я досі не можу видалити твій номер телефону, бо рука не підіймається… Ти завжди мене чекав, навіть купував мій улюблений торт одразу в двох магазинах, щоб точно був смачний. Але тепер мій дім без тебе — це вже не дім… Колись я обовʼязково розкажу донці , який чудовий та сміливий у неї дідусь. Дідусь з великим серцем, щирою душею , дідусь який відав своє життя, рятуючи інших. Я не хотіла тата-Героя, я просто хотіла, щоб ти був живий…», — написала донька Героя.
Його пам’ять живе у серцях рідних, друзів та побратимів. Олександр був не лише воїном, а й людиною, яка завжди говорила правду, ненавиділа брехню й підлабузництво, і вміла любити по-справжньому. Він віддав своє життя, рятуючи інших, і ця жертва назавжди залишиться в пам’яті вдячних українців.
Герої не вмирають — вони живуть у спогадах!
