Микола Янюк народився у 1961 році в мальовничому місті Рахів на Закарпатті. З дитинства він захоплювався наукою, прагнув до знань і мріяв про серйозну професію. Своє майбутнє пов’язав із технічною сферою, здобувши інженерну освіту в Ленінградському фізико-технологічному інституті. Після навчання працював на різних посадах, удосконалюючи свої навички та досвід. Згодом оселився у Немирові, де став частиною місцевої громади.
Коли Україна зіткнулася з війною, Микола не залишився осторонь. 9 березня 2015 року він добровільно став на захист Батьківщини. Попри свій вік, він не шукав легших шляхів, а пішов до війська стрільцем-сапером 1-го саперно-мінного батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.
Його служба була нелегкою — сапери завжди працюють там, де найнебезпечніше. Микола виконував бойові завдання, ризикував життям, зазнав поранення, але після лікування повернувся на передову.
23 серпня 2015 року під час перевірки взводного опорного пункту біля селища Золоте він випадково зачепив «розтяжку». Микола завжди йшов попереду, щоб убезпечити побратимів. Завдяки його самопожертві двоє бійців залишилися живими.
Важко пораненого воїна доправили до лікарні в Сєвєродонецьку, але 24 серпня його серце зупинилося…
Миколу Янюка поховали 27 серпня 2015 року в Немирові, місті, яке стало для нього рідним. За відвагу та мужність він був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Його життя — приклад беззаперечного патріотизму та сили духу. Він не просто воював — він захищав, рятував і боровся до останнього. Пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто знав і цінував його подвиг.
