5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання загинув захисник України Олександр Валерійович Олівко. Воїну було 50 років.

Повідомила Вінницька міська рада.

Олександр народився 23 червня 1976 року у Херсоні. Згодом родина переїхала до Вінниці, де він навчався у школі №27, а базову середню освіту завершив у Погребищі. Там же закінчив вище професійне училище за спеціальністю водія-автослюсаря. Після строкової служби в армії продовжив свій життєвий шлях, поєднуючи роботу, родину та служіння Богові.

У цивільному житті Олександр був пастором вінницької церкви «Світле життя». Професійну діяльність розпочав менеджером у фірмі «Маріо», згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». Разом із дружиною Іриною виховував чотирьох дітей — трьох доньок і сина.

Допомагати війську Олександр почав ще у 2014 році, активно волонтерив. А з початком повномасштабного вторгнення без вагань став добровольцем Сил оборони України. Бойове хрещення пройшов під час оборони Києва, після чого продовжив службу у складі 1-го штурмового батальйону 3-го армійського корпусу як професійний снайпер.

На фронті Олександр мав позивний «Капелан» — за духовне покликання, людяність і сильну віру. Його бойовий шлях пролягав через Київщину, Запорізький, Херсонський та Бахмутський напрямки. Він не лише виконував бойові завдання, а й займався відбором та підготовкою снайперів для свого підрозділу і 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.

За час служби Олександр пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта. За мужність і героїзм був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медаллю «За сприяння обороні Києва» та почесною відзнакою «За мужність та відвагу».

«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь, – розповідає дружина полеглого воїна Ірина. – У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів. На кожного він дивився очима батька: по-батьківськи навчав, а коли потрібно – картав чи підказував. Усе для того, щоб уберегти найцінніше для кожної людини – життя…»

Олександр залишив після себе родину, для якої був опорою і джерелом тепла. Його 18-річний син сьогодні також служить у Збройних Силах України — добровільно обрав військовий шлях, наслідуючи батька.

«Війна змінила все, та лиш не серце та душу Олександра. До останнього свого подиху він залишався добрим, щирим і світлим. Його повітрям була віра, а крилами – родина, – ділиться дружина Героя Ірина. – Чоловік огортав нас теплом. Поряд із ним завжди панували затишок і спокій. Він усе робив по-справжньому: умів любити, надихати, оберігати…»

На прощання з воїном люди несли білі квіти та були одягнені у світлий одяг. Прощання з оборонцем нагадувало свято на честь переходу душі у кращий світ.

Олександра Олівка поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.