3 вересня Томашпільська громада провела в останню путь Захисника України Сергія Степановича Брезіцького. У селищі його знали як Віктора Купрієнка. Понад два роки рідні не знали, що з ним сталося, адже воїн вважався зниклим безвісти.
Повідомила Томашпільська громада.
Сергій, якого всі знали як Віктора, народився 10 лютого 1977 року в Томашполі. Тут минули його дитинство та юність. Після дев’ятого класу він вступив до Комаргородського професійно-технічного училища, де здобув професію тракториста-машиніста та паралельно опанував спеціальність водія різних категорій.
Після навчання працював електромонтером в Укртелекомі. Згодом тривалий час перебував на заробітках за кордоном. Незадовго до початку повномасштабної війни повернувся додому.
2 лютого 2024 року Віктор добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Служив солдатом, старшим стрільцем-оператором 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Воїн брав участь у боях на Миколаївському напрямку. На початку серпня 2024 року його військова частина першою зайшла на територію Курської області російської федерації.
18 серпня 2024 року зв’язок із Віктором обірвався. Відтоді для його родини розпочалися понад два роки болісного очікування. Рідні сподівалися отримати бодай якусь звістку, переглядали фотографії полонених та намагалися впізнати серед них знайоме обличчя. Кожен день проходив у невідомості — між надією на повернення та страхом дізнатися найстрашніше.
Цього року за результатами ДНК-експертизи було встановлено, що український воїн загинув 18 серпня 2024 року в районі населеного пункту Михайловка Курської області.
У громаді згадують Віктора як людину з відкритим характером, яка легко знаходила спільну мову з іншими та вміла дарувати людям гарний настрій.
«Віктор був доброю, щирою, неординарною людиною з відкритим серцем. Весела вдача робила його душею компанії, він мав багато друзів і завжди дарував людям радість та тепло.
Надзвичайно творча натура проявлялася у його таланті – він дуже гарно малював, пробував себе у написанні власних віршів. Його золоті руки дозволяли майстерно виконувати будь-яку роботу з будівництва чи ремонту.
А ще Віктор був люблячим сином, чуйним і дбайливим братом та дядьком. Для бойових побратимів він назавжди залишиться надійним, відважним товаришем, який завжди був поруч у найскладніші хвилини й ніколи не відмовляв у допомозі. Його недовгий бойовий шлях став прикладом мужності, гідності та незламності духу», — йдеться на сторінці громади.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
