«Я йду захищати тебе і маму, і нашу країну. Якщо кожен буде тікати, то нашої України не буде», — ці слова сказав своєму синові Артему Денис Кагарлицький перед тим, як вирушити боронити рідну Київщину від окупантів. 30 травня 2022 року Денис загинув унаслідок російського артилерійського обстрілу на Луганщині. Йому навіки залишилося 36 років.

Денис Кагарлицький народився 15 листопада 1985 року в Києві. У 1993–2003 роках навчався у столичній школі №271. Із дитинства захоплювався вітрильним спортом, брав участь у змаганнях у різних містах України. Ще школярем почав волонтерити — допомагав людям, які пересувалися на кріслах колісних, адаптуватися до самостійного життя.

У 2003 році Денис вступив до Васильківського коледжу Військово-Повітряних Сил України, однак навчання не завершив. 12 жовтня 2005 року розпочав військову службу в полку Президента України в Києві. Пройшов підготовку за програмою «Командир механізованого відділення», а 2 лютого 2006 року отримав військове звання молодшого сержанта.

У 2014 році Денис одружився з коханою Тетяною. Наступного року в подружжя народився син Артем.

Із 2016 року Денис займався підприємницькою діяльністю — створив власну компанію у сфері зовнішньої реклами. Продовжував захоплюватися вітрильним спортом, займався парашутними стрибками та стрільбою. Був відповідальним, надійним і турботливим, багато часу проводив із родиною, любив майструвати власноруч.

Та війна змінила життя чоловіка та його сім’ї.

25 лютого 2022 року Денис добровільно став до лав 112-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Служив у званні молодшого сержанта, був розвідником-кулеметником розвідувального взводу. Мав позивний «Ден».

«Коли все почалося, наступного дня, 25.02.2022 року, чоловік записався в тероборону. Я дуже злякалася, сказала сину: «Тьом, попроси його, щоб нікуди не йшов…». Але чоловік присів, обійняв сина і сказав: «Я йду захищати тебе і маму, і нашу країну. Якщо кожен буде тікати, то нашої України не буде. А ти залишайся головним, бережи маму».

Денис до того служив, давав присягу і мав це почуття обов’язку. Як ти його не умовляй, він все одно піде.

Ми знімали квартиру на дванадцятому поверсі, і мені самій було страшно з дитиною. Чоловік відвіз нас у дитячий садок, де є бомбосховище. Ми там жили до 6 березня, а потім разом із кумами виїхали в Польщу.

Коли виїжджали, Денис прийшов нас провести. Каже: «Зроби мені фото з малим». Я зробила їх разом і потім нас утрьох. Тоді в мене майнула думка: «Можливо, це останні фотографії…»», — ділиться спогадами дружина воїна Тетяна Кагарлицька.

У березні 2022 року Денис виконував бойові завдання в Ірпені Київської області. Під час одного з них разом із побратимами евакуював близько 40 цивільних, які тривалий час переховувалися у підвалі житлового будинку. Згодом продовжив службу на Луганщині.

«24 травня чоловік зателефонував і сказав: «Я йду в саме пекло України». Потім вийшов на зв’язок 27 травня. Для того, щоб зателефонувати, вони з побратимом ночували в полі, в машині. 28 травня був ще один дзвінок від Дениса.

29.05.2022 року — остання наша розмова. Я спілкувалася з чоловіком, і він сказав таку фразу: «Немає людини — немає проблеми»… Мабуть, він відчував, бачив, що там відбувається.

А 30 травня у мене був день народження. Я не хотіла святкувати. Я відчувала, що щось буде.

О 20:30 телефонує побратим чоловіка і каже:

— Я не знаю, як тобі сказати…

— Кажи як є.

— Його вже немає.

— В сенсі?

— Він загинув.

Побратим сказав, що був сильний артилерійський обстріл, і мій чоловік одержав дуже багато травм, несумісних із життям», — згадує Тетяна.

30 травня 2022 року Денис Кагарлицький загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Гірське Сєвєродонецького району Луганської області внаслідок російського артилерійського обстрілу.

Про те, яким Денис був у родині, Тетяна згадує з особливою теплотою:

«Ми дуже дружно жили… Любили ходити в кіно, на пікніки в ліс, чоловік вчив сина кататися на лижах і ловити рибу. Щороку на Новий рік їздили до моїх батьків у Мелітополь.

На Геловін Тьома з татом вирізали гарбуз і прикрашали квартиру павутиною. У нас було багато живих вазонів, їх теж прикрашали. Любили разом дивитися «Пожежників Чикаго» і «Атлантиду».

По суботах чоловік із сином вставали раніше і робили мені сніданок: яєшню із сосискою у формі сердечка. Потім Денис брав Артема до себе в цех, і вони там на фрезерному верстаті виготовляли різні поробки.

Останнє, що вони зробили, — нічник «Щенячий патруль», який із пульта грав усіма кольорами», — згадує Тетяна.

За виявлені мужність і рішучість Дениса Кагарлицького посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава».

У Дениса залишилися дружина Тетяна, син Артем, батьки Володимир Миколайович і Ганна Миколаївна та сестра Анна.

Ім’я Дениса Кагарлицького викарбувано на Стіні пам’яті в капличці на території Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України в Києві.

Місцем останнього спочинку захисника стало Лісове кладовище у Києві.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.