22 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Рудня Шосткинського району Сумської області обірвалося життя мужнього захисника України Михайла Юрійовича Зімовського. Йому було 54 роки. Про непоправну втрату повідомили у Томашпільській громаді.

Михайло Зімовський народився 15 листопада 1971 року у Томашполі в родині Юрія Леонідовича та Лідії Іванівни. Він був єдиним сином, змалку зростав відповідальним, працьовитим і вольовим. Після закінчення школи Михайло вступив до Новогребельського професійно-технічного училища №7, де здобув спеціальність оператора ветеринарного обробітку тварин.

Попри складні сімейні обставини та право на відстрочку через тяжку хворобу батька, він свідомо обрав шлях служіння державі й добровільно пішов на строкову службу. Служив прикордонником у непростих регіонах тодішнього Радянського Союзу — на кордоні з Туреччиною, у Грузії та Азербайджані.

Повернувшись додому, Михайло багато працював. Був механіком холодильних установок, охоронцем, оператором заправних станцій, а згодом займався приватною справою.

Разом із дружиною Русланою виховав двох синів — Євгенія та Назарія. Навесні 2026 року у родині народилася перша онучка Єва, яку дідусь так і не встиг потримати на руках.

24 лютого 2022 року Михайло Зімовський став до лав територіальної оборони, а 12 березня добровольцем вирушив на фронт. Служив у Державній прикордонній службі України, обіймаючи посаду старшого сержанта, техніка-начальника групи підвозу відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення. Він пройшов крізь найзапекліші ділянки фронту — Бахмут, Куп’янськ, Курщину, залишаючись вірним присязі та своїй державі.

Михайло Юрійович завжди усвідомлював ціну свободи й відповідальність перед майбутніми поколіннями. Він неодноразово говорив близьким: «Це наша війна. Ми її допустили, ми й маємо її зупинити заради гідного майбутнього наших дітей».

«Бойові побратими запам’ятають Михайла, як надійного товариша, рішучого командира, який завжди був поруч у найскладніші моменти й ніколи не відмовляв у допомозі. Його життєвий шлях — це приклад мужності, гідності та незламності духу. Він ніколи не ховався за спинами інших, а першим став на захист країни, коли вона цього потребувала найбільше», — йдеться на сторінці громади.

Поховали Героя на Алеї Слави нового Томашпільського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.