Він усе життя лікував біль. У маленькому кабінеті районної стоматології, де пахло м’ятою та стерильністю, люди переставали боятися…

19 квітня 2022 року на війні загинув лікар-стоматолог, чудовий батько, син і чоловік — Токарчук Андрій Петрович із міста Бар.

«Кажуть, що час лікує. Це — неправда. Він вчить жити із болем, який навічно оселився у наших душах, — каже дружина Світлана Вікторівна. — Чи мріяв Андрій бути Героєм із позначкою “посмертно”? Ні! Андрій безмежно любив життя і хотів бачити, як ростуть його діти, дочекатися онуків…»

Андрій Токарчук народився 12 липня 1983 року у місті Бар. Закінчив із срібною медаллю школу №4 та Вінницький медичний університет імені Пирогова. Коли почалася війна, він продовжував працювати: приймати пацієнтів, жартувати з дітьми, заспокоювати літніх людей. Але того ранку, 24 лютого, щось у ньому змінилося. Здавалося, що новини змусили його зробити вибір.

Він не був військовим і не мав бойового досвіду. Але вже наступного дня, 25 лютого, Андрій зняв білий халат і акуратно повісив його на спинку стільця, щоб стати до війська і боронити рідну землю від ворога.

«Я повернуся, — сказав він дружині. — Чекай…» І усміхнувся так само спокійно, як завжди.

3 березня він був зарахований до одного з підрозділів Національної гвардії України, військової частини 3008. 19 березня отримав звання лейтенанта та посаду командира стрілецького взводу. Воював у районі Волновахи Донецької області.

Як згадує Світлана Вікторівна, на фронті Андрій залишався собою. Навіть у перервах між боями знаходив час допомогти побратимам — комусь перев’язати рану, з кимось просто поговорити. Він мав позивний «Док». Йому довіряли бойові друзі так само, як колись довіряли пацієнти, сидячи у стоматологічному кріслі.

Він писав короткі повідомлення додому. Ніколи не скаржився. Лише іноді додавав: «Тут теж люди бояться. І тут теж треба лікувати біль…»

Свій останній бій Андрій Токарчук прийняв 19 квітня 2022 року поблизу села Солодке Донецької області, рятуючи побратима під час мінометного обстрілу.

Коли ця страшна звістка дійшла до міста Бар, люди довго не могли повірити. У його кабінеті залишилися інструменти, акуратно складені, ніби він просто вийшов на кілька хвилин. На столі лежав записник із іменами пацієнтів. Дехто так і не дочекався свого прийому…

На похороні було багато людей — тих, кого він лікував, і тих, кого врятував уже не як лікар, а як воїн.

Халат так і залишився висіти на стільці. Бо є люди, які, навіть пішовши, продовжують лікувати біль — у пам’яті, у серцях, у тиші після втрат.

Родина Токарчуків осиротіла — діти втратили батька, дружина — чоловіка, батьки — сина.

«Ти завжди лікував біль. Навіть тепер, коли тебе немає поруч, ти залишив мені силу витримати його… Ти той, хто точно хотів, щоб ми жили ціною твого власного життя… Ми не маємо права забути тебе, Андрію! Вічна пам’ять про тебе завжди буде в наших серцях!»

Вічна пам’ять Герою!

Віктор Зеленюк
Світлини надані автором

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.