8 лютого 2026 року неподалік села Герасимівка Синельниківського району загинув український оборонець Анатолій Чипорнюк. Йому було 57 років. Про це повідомляє Вінницька міська рада.

Анатолій народився 19 грудня 1968 року в селі Стетківці на Житомирщині. Після закінчення школи вступив до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка. З юності поєднував у собі творчу натуру і міцний характер. Для життя обрав Вінницю — місто, у якому реалізував себе як підприємець. Тут він відкрив власну справу з виготовлення меблів на замовлення.

Тут він створив родину, разом із дружиною виростив доньку та дочекався найтеплішого статусу — щасливого дідуся маленької онучки, яку ніжно називав своєю принцесою.

«Батько любив усіх до сліз… Це почуття було його релігією і сенсом життя. Він ніс його з високо піднятою головою та нічого не боявся, — розповідає донька полеглого воїна Вікторія. — Особливе місце в його серці посідала музика. Він умів грати на багатьох інструментах, мав також чудовий голос і часто влаштовував для рідних і друзів маленькі свята…»

На початку повномасштабного російського вторгнення він за власним покликом став на захист України. Не вагаючись, залишив мирне життя й став до лав оборонців. Служив старшим солдатом, виконував бойові завдання на посаді водія-сапера інженерно-саперного взводу батальйону безпілотних систем 110-ї окремої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

Брав участь у запеклих боях на Донеччині — поблизу Авдіївки та Покровська, згодом — на Луганському та Дніпропетровському напрямках. Робота сапера — це щоденний ризик і відповідальність за життя побратимів. Попри численні поранення, Анатолій щоразу повертався у стрій. Він не звик відступати.

За вагомий внесок у захист держави був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудними знаками командування бригади.

8 лютого його життя обірвалося неподалік села Герасимівка Синельниківського району.

«В останню хвилину свого життя він зателефонував, щоб привітати онучку з шостим днем від дня її народження… Вірив, що повернеться додому, та обіцяв, що навчить її всіх рибальських премудростей, — каже донька. — На жаль, цьому не судилося здійснитися… У нашому домі відтепер навічно оселилося горе…»

Понад усе Анатолій Чипорнюк мріяв про одне — щоб Україна була вільною, а жінки й діти жили без страху за своє майбутнє. Він віддав за цю мрію найдорожче — власне життя.

Вічна пам’ять Герою!