23 березня 2022 року на Чернігівщині під час виконання бойового завдання загинув воїн Андрій Каляфіцький.
Андрій був світлою і доброю людиною – завжди на позитиві, усміхнений та сповнений жаги до життя, ідеальний сім’янин, безмежно люблячий батько та чоловік… Це людина, яку ніхто не пригадує сумною. Воював під час АТО, і з початком повномасштабної війни теж став на захист України. Але, на жаль, війна забрала його життя, залишивши дітей без батька, дружину без чоловіка, батьків без єдиного сина, а усіх, хто знав Андрія, – без позитивного друга, який заряджав усіх своєю енергією.
Народився Андрій 8 квітня 1984 року в місті Бар. Спершу навчався у Барській школі №3, а потім – у школі №4.
Вчителі пам’ятають його як розумного учня, але не завжди з відмінною поведінкою, а однокласники – як веселого та позитивного друга, без якого не обходилась жодна подія у класі. Класна керівничка Тетяна Ремажевська розповідала, що Андрій прийшов у школу №4 у 9 класі, але одразу влився у колектив, був дуже енергійним, добрим, щирим, чесним, прислухався до її порад та зауважень.
Після школи закінчив водійські курси, відслужив в армії. В Інституті управління природними ресурсами отримав диплом інженера з землекористування та кадастру.
Ще будучи школярем, Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валею, з якою одружився відразу через місяць після повернення з армії та прожив щасливих 19 років подружнього життя. У 2005 році у сім’ї народилася перша донечка Крістіна, а у 2013-му – донечка Анна.
Однокласники та вчителі були здивовані, що Андрій так рано одружився, і всіх приємно вразило, наскільки він став ідеальним сім’янином. Як згадує Валентина, він Крістіну любив шалено. Був дуже щасливим, що в нього народилася донечка. Він її купав, пеленав, колисав, возив на прогулянки…
«Тоді ми про другу дитину навіть не думали, але у 2013 році я завагітніла. Від почуття радості чоловік був на “сьомому небі”. Він любив нас до безтями! Щодня зранку розціловував трьох. Ми іноді навіть трохи сердилися, бо треба швидко збиратися на роботу, в школу… Для нього ми були його Всесвітом! У нас виникла традиція спільних сімейних сніданків та вечерь. Щодня разом збиралися на кухні за столом, а як треба було, то дочікувалися Андрія з роботи…» – говорить дружина полеглого Героя Валентина.
Він віддавав сім’ї увесь свій вільний час, хоча його в нього було дуже мало. Вони разом їздили на водоспади, на річку, у різні цікаві місця, багато разів возили дітей у розважальні центри або просто в лісі влаштовували собі пікніки. Андрій був дуже легким на підйом. Бувало, дружина тільки натякне: «Може б ми кудись поїхали…», як він миттєво збирався і вже сидів у машині…
«Він був таким сім’янином, що я просто не можу передати… Коли він загинув, мені здавалося – я загинула разом з ним…»
За спеціальністю Андрій не працював. Був охоронником, потім служив у військовій частині за контрактом, певний час працював за кордоном, а 2014 року знову повернувся до військової частини. За гідну службу мав багато нагород, про які родина дізналася лише після його смерті.
На повномасштабну війну Андрій потрапив 11 березня 2022 року в складі військової частини, в якій служив. Тоді їх спершу направили на Київщину, а потім раптово, 22 березня ввечері, прийшов наказ про передислокацію на Чернігівщину для наведення понтонного мосту. Зранку 23 березня підрозділ понтонерів приступив до виконання бойового завдання, а під вечір ворог вдарив з мінометів…
Це сталося миттєво, хлопці всі порозбігались хто куди. Усі, крім Андрія, і в нього одного із сорока бійців влучив осколок снаряда. Ніби відчуваючи щось лихе, дружина кілька разів того дня дзвонила до чоловіка і до його побратимів. Потім підключилися його батьки. Багато хто не відповідав, інші – не володіли жодною інформацією… Лише згодом родичам бійця повідомили страшну правду…
Через два дні всі його побратими прибули в Бар, крім нього і командира. Той теж залишився, щоб оформити необхідні документи і привезти тіло Андрія додому. Тоді це було складно, і вся процедура розтягнулася в часі. Тільки на дев’ятий день після загибелі Андрій повернувся на вічний спочинок у рідне місто…
В нього було дуже багато друзів, а ще більше – знайомих. Коли люди прийшли провести Андрія в останню земну дорогу, їх було так багато, що здавалося, зійшлося все місто. Тоді присутні звернули увагу, що під час церемонії прощання звідкись з’явився метелик і літав біля них. Було холодно, але він усе кружляв і кружляв… Люди казали, що то, ймовірно, його душа прилетіла благословити дітей і попрощатися з усіма…
«Він багато разів просив, щоб я навчилася водити машину. Я не дуже хотіла, бо взагалі не уявляла себе за кермом. Але після його загибелі пішла таки в автошколу і здійснила мрію чоловіка. А нещодавно в машині знову з’явився метелик. Він їздив зі мною в салоні три дні. Спершу примерз, потім відігрівся. Я його забрала додому, ми намагалися чимось йому допомогти: навіть вичитували в інтернеті, що вони їдять, як йому зберегти життя. Щоправда, він не вижив, але його поява містична», – додає пані Валентина.
Ще одним великим бажанням Андрія Каляфіцького була мрія полетіти з сім’єю за кордон на відпочинок. Він цього дуже хотів, і дружина вирішила і це здійснити, хоча вже й без нього.
«В останню ніч перед від’їздом з Єгипту мені приснився Андрій. Він був дуже веселим і посміхався. Коли я прокинулася, то розповіла сон дітям. А старша донька мені сказала, що їй теж приснився тато… Як же сильно нам його не вистачає. За його плечима ми були захищені від усіх життєвих негараздів. 19 років, які ми прожили разом, – це найкраще, що було в нашому житті…»
1 червня 2022 року солдата Андрія Каляфіцького Президент України нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
На честь воїна Андрія Каляфіцького в Барському ліцеї №4 відкрили меморіальну дошку саме в Міжнародний день доньок. Цю трепетно-хвилюючу місію виконали його доньки Крістіна і Анюта разом зі своєю мамою Валентиною.
Андрій пишався б своїми доньками: старша – студентка Києво-Могилянської академії, молодша – учениця міського ліцею №2. Словами це не передати – як їм його не вистачає!
Майже чотири роки Валентина Каляфіцька та її доньки вчаться жити без чоловіка і батька…
Вічна пам’ять Герою!
Віктор Зеленюк
Світлини надані автором
