До своєї 52-ї зими Іван Демчишен не дожив рівно місяць. 2 листопада 2024 року життя Івана та ще шістьох його побратимів трагічно обірвалося внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Новоіванівка, Курської області російської федерації.

До лав Сил оборони України чоловік приєднався у березні 2023 року. На посаді навідника зенітної установки він стримував ворога на Миколаївському, Донецькому, Запорізькому та Сумському напрямках. Хоча армійського досвіду Іван не мав і мав проблеми зі здоров’ям, залишатися осторонь не міг. Він твердо знав — повинен захистити своїх найрідніших.

Родом Іван Демчишен із села Чапаївка Жмеринської громади. Ріс у великій, багатодітній сім’ї, і змалку мріяв про власну — таку ж дружню й теплу. У 2005 році чоловік переїхав до Жмеринки, де зустрів свою долю — дружину Тетяну. Разом вони прожили 19 щасливих років. Хоча спільних дітей подружжя не мало, для сина дружини Іван став справжнім батьком.

«Ми були справжньою родиною, адже він змалку виховував Петрика як рідного сина. Вони одне до одного дуже тягнулися, радилися, ділилися всім. Мій син саме Івана вважав своїм батьком, а Іван називав його не інакше, як синочок», — розповідає дружина Героя Тетяна.

Останні п’ять років життя стали для Івана особливими. У його житті несподівано з’явилася рідна донька, про яку раніше він навіть не здогадувався. Разом із нею прийшло й найбільше щастя — п’ятеро онуків. Згодом родина поповнилася ще трьома: двох народила донька, ще одного — молода сім’я сина Петра.

Загалом у Івана Демчишена — восьмеро онуків. Наймолодшому лише рік, а найстаршому — 14.

«Він їх усіх однаково обожнював. Поряд із ними сам перетворювався на мале дитя: дарував подарунки, грався, наче нічого не боліло. Вони завжди чекали його у гості й питали, коли дідусь повернеться з війни. Дуже хвилювалися, коли три тижні не було від нього жодної звістки», — крізь сльози згадують сестри воїна Марія та Євгена.

Востаннє Іван виходив на зв’язок із рідними 19 жовтня. У тій короткій розмові він передавав усім привіт і ніби прощався… За кілька тижнів родина отримала страшну звістку — доброго, щирого, люблячого чоловіка, батька, брата й дідуся більше немає серед живих.

Вічна пам’ять Герою!