25 жовтня 2025 року перестало битися серце мужнього воїна — Василя Дмитровича Павлишина, уродженця села Петрашівка Тульчинського району.
Василь Павлишин народився 3 грудня 1974 року в селі Петрашівка, де провів дитинство у теплій, люблячій родині разом із сестрою Галиною. З ранніх років хлопець вирізнявся добротою, спокоєм і щирим бажанням допомагати іншим. Він любив рідну землю, захоплювався історією, багато читав і завжди прагнув дізнаватися нове.
У 1981 році Василь пішов до першого класу Петрашівської школи, а згодом продовжив навчання у Печерській середній школі. Його поважали і вчителі, і однокласники — за старанність, вихованість і відповідальність. Після школи хлопець мріяв стати вчителем історії, однак доля спрямувала його на технічний шлях: у 1991 році вступив до Вінницького національного технічного університету, де здобув спеціальність інженера-механіка.
Службу в армії Василь проходив у 1998–1999 роках, у військовій частині А1108. Там він обіймав посаду старшого електрика-акумуляторника. Військовий досвід загартував його характер і навчив витримці, взаємопідтримці та відповідальності. Після строкової служби Василь вирішив присвятити життя охороні державного кордону — у 2001 році підписав контракт у Державній прикордонній службі України, де обіймав посаду командира відділення.
Величезне місце у житті Василя займала сім’я. З майбутньою дружиною Іриною вони зналися ще з дитинства — жили по сусідству, дружили, а згодом їхня щира прихильність переросла у справжнє кохання. У 2012 році пара одружилася. Разом вони створили міцну, сповнену любові й тепла родину. Василь був турботливим чоловіком, надійним другом і господарем, який понад усе цінував мир у домі, щирі розмови та спільну працю.
Коли ворог підступно прийшов на українську землю, Василь Дмитрович не залишився осторонь. 6 грудня 2024 року він став до лав Збройних Сил України, розпочавши службу у військовій частині А0549 на посаді гранатометника. З 28 липня 2025 року продовжив службу у взводі охорони роти охорони батальйону охорони.
Побратими згадують його як людину великої сили духу, відповідального воїна й надійного товариша, який ніколи не втрачав віри навіть у найважчі дні. Василь умів підтримати добрим словом, допомогти порадою чи ділом, подарувати усмішку тоді, коли здавалось, що сил уже не залишилось.
Він мав безліч планів, мрій, хотів знову відчути спокій мирного неба. Але 25 жовтня 2025 року його життя обірвалося…
Вічна пам’ять Герою!
