Світла пам’ять про кожного, хто поклав життя за Україну, — наш обов’язок і наша спільна історія. Вадим Коропій був одним із тих, хто не побоявся стати на захист держави в найтемніші часи. Його серце билося за рідну землю, і саме вона стала для нього священним фронтом.
Вадим народився 10 листопада 1999 року в Тульчинському районі. Провів дитинство у рідному селі, навчався в Кирнасівській школі, де його пам’ятають як щирого, доброго і товариського хлопця. Після школи здобував фах у Вінницькому кооперативному інституті, де обрав для себе напрям харчових технологій. Його життя, сповнене мрій і планів, обірвала війна.
Солдат Коропій Вадим Михайлович служив гранатометником 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу механізованої роти. Він виконував бойові завдання у складі Сил оборони України, боронив українську землю на Донеччині — там, де лінія фронту найгарячіша.
7 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Первомайське, Донецької області, Вадим зазнав тяжких поранень. Його доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова, але, попри зусилля лікарів, 14 лютого серце воїна зупинилося…
Вадиму було лише 24. Молодість, відвага, відданість Україні — усе це він втілював у собі. Його загибель — невимовна втрата для батьків, рідних, побратимів, односельців і всієї громади.
Тульчинська міська рада висловила глибокі співчуття родині полеглого воїна. Його ім’я назавжди залишиться в серцях земляків як символ мужності, честі та любові до рідної землі.
Вічна пам’ять Герою!
