18 серпня 2026 року на Донеччині обірвалося життя 29-річного Захисника України Миколи Руслановича Патлатюка, позивний «Палій». Свій останній бій воїн прийняв поблизу селища Олександрівка Краматорського району.

Про це повідомила Вінницька міська рада.

Микола Патлатюк народився 5 березня 1997 року в Козятині. Ще в дитинстві разом із батьками та старшою сестрою переїхав до Вінниці. Саме це місто стало для нього рідним: тут він навчався у середній школі №8, а згодом здобув освіту у Вінницькому технічному фаховому коледжі та Вінницькому національному технічному університеті.

Микола мав професійні плани та мріяв розвиватися у своїй справі. Проте життя пов’язало його з військом. Спочатку була строкова служба, а після початку повномасштабної війни він остаточно обрав шлях захисника.

«П’ять років зі свого дуже короткого життя Микола провів у Збройних Силах України, чотири з яких – безпосередньо на війні, – з сумом зазначає батько полеглого Героя Руслан. – Син був хоробрим – фронтові будні загартували й без того його сталевий характер, але не змусили очерствіти душею та серцем. Син до останнього подиху залишався добрим, чуйним та справедливим… Микола жив мрією про перемогу, про те, як зустріне своє кохання, створить сім’ю, діждеться дітей, а згодом й онуків…»

До лав захисників України Микола долучився у вересні 2022 року. Служив у 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Разом із побратимами воював на найскладніших ділянках фронту — під Бахмутом, Часовим Яром та Краматорськом.

За роки служби Микола пройшов шлях від солдата до старшого лейтенанта. Обіймав посаду заступника командира мотопіхотної роти з морально-психологічного забезпечення. За мужність і героїзм був відзначений медаллю Президента України «За оборону України», нагрудним знаком бригади та відомчою відзнакою Міністерства оборони України «Доблесть і честь».

Для побратимів Микола був не лише командиром, а й людиною, якій довіряли. Його згадують як професійного військового, вимогливого до себе та готового завжди підтримати інших. Він умів навчати, вести за собою і власним прикладом показувати, як діяти у складних ситуаціях.

«Він не прагнув нагород чи стрімкої військової кар’єри, – розповідає батько полеглого воїна. – Усе визначили його висока відповідальність та безмежна любов до Батьківщини. Син просто не міг чинити інакше – це суперечило б його кодексу честі та внутрішній моралі».

Микола мріяв про Перемогу та звичайне мирне життя, яке ще не встиг прожити. Мріяв зустріти кохану людину, створити сім’ю, стати батьком і дідусем. Але його життя обірвала війна.

Поховали Захисника на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.