Дмитро планував відпустку. Мріяв відпочити з друзями. Та не судилося.
19 березня 2022 року, у день окупації ворогом рідного міста Снігурівка, старший солдат Дмитро Волошин загинув під час виконання бойового завдання. Йому було лише 23 роки.
Волошин Дмитро Вікторович народився 28 січня 1999 року в місті Снігурівка Баштанського району Миколаївської області в родині Віктора Вікторовича Волошина та Галини Володимирівни Волошиної (Попелишко).
З дитинства Діма дуже любив тварин, був комунікабельним і активним хлопчиком. Мав друзів ще з пелюшок і зберігав дружбу до останнього дня.
З 1 по 6 клас навчався у Снігурівській ЗОШ № 3. Був старанним, відкритим до спілкування учнем, мав авторитет серед однокласників, активно долучався до громадського життя класу.
З 7 по 9 клас продовжив навчання у Снігурівській ЗОШ № 1. Мав добру фізичну підготовку, брав участь у шкільних заходах і флешмобах. Його пам’ятають як учня з сильним характером, добрим ставленням до людей і щирим патріотизмом.
У шкільні роки Дмитро активно займався японським бойовим мистецтвом — дзюдо. Мав медалі та грамоти за призові місця.
У 2016 році вступив до Снігурівського професійного ліцею № 34, який закінчив у 2017 році, здобувши фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва (категорія A1), водія автотранспортних засобів (категорія C1) та машиніста-оператора дощувальних машин і агрегатів ІІІ розряду.
Між навчанням і військовою службою минуло зовсім мало часу, щоб збудувати кар’єру. У 2018–2019 роках Дмитро встиг трохи попрацювати в охороні у Снігурівці.
У 2019 році, у 20-річному віці, був призваний на строкову службу. Вже в перші місяці служби ухвалив важливе рішення — долучитися до захисту Батьківщини. Таємно від батьків і друзів Дмитро уклав контракт зі Збройними Силами України. Достроково завершив строкову службу та став на захист держави.
Брав участь в ООС, виїжджаючи на найгарячіші напрямки. Ніс службу на кордоні з Кримом, на Донецькому та Луганському напрямках.
Увесь вільний від служби час Дмитро проводив із друзями та родиною. Обожнював відпочинок на природі, посиденьки з гітарою, подорожі Миколаївщиною на автомобілях під час відпусток, легкий екстрим та онлайн-ігри. Він вірив: що б не відбувалося навколо, треба залишатися впевненим у собі й тримати позитив. Часто повторював: «Жить треба в кайф!». Навіть у часи війни, коли гасло бригади «Зі щитом або на щиті» стало сенсом його життя.
Із початком повномасштабного вторгнення Дмитро продовжив боронити Україну у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Під час бойових дій був навідником гармати Д-30 (122-мм гаубиця) першої батареї. Брав участь у захисті Києва від наступу ворога, знищивши майже сотню ворожих цілей.
19 березня 2022 року, через 50 днів після свого 23-річчя, у день окупації рідної Снігурівки, Дмитро, переконавшись, що побратими відійшли і гармата відпрацювала, не встиг покинути зону ураження. Він загинув від несумісних із життям травм унаслідок артилерійського обстрілу з реактивної системи залпового вогню «Ураган» поблизу села Кухарі Іванківської громади Вишгородського району Київської області. За кілька годин до загибелі Дмитро планував відпустку — хотів поїхати відпочити разом із побратимами та друзями до села Медвідка.
Через окупацію Снігурівки батьки Дмитра були відрізані від України, тому командування ухвалило екстрене рішення про почесне поховання. 21 березня 2022 року Дмитра Волошина поховали в місті Малин Коростенського району Житомирської області поруч із полеглими побратимами. В останню путь його провели з військовими почестями командування та бойові товариші.
Про загибель сина мати, Галина Володимирівна, дізналася лише наприкінці квітня 2022 року, коли разом із дітьми племінниці змогла вирватися з окупації та дістатися Вінниці.
Після тижня перебування у Вінниці військові з села Медвідка запропонували родині безкоштовне житло. Волонтери кафе Lockdown, мешканці Медвідки та Стрижавська громада всіляко підтримували родину. Педагогічний університет імені М. Коцюбинського надав дітям місця у реабілітаційному літньому таборі. Там вони поступово оговтувалися, аж до трагічного дня 14 липня 2022 року — дня Вінницької трагедії.
Наприкінці літа 2022 року, в очікуванні деокупації Снігурівки, родина переїхала до Кривого Рогу, щоб у будь-який момент повернутися додому. На початку листопада після звільнення міста Галина разом із племінниками повернулася до Снігурівки. Саме тоді діти дізналися, що під час окупації загинув їхній батько.
Батько Дмитра, Віктор Вікторович, попри проблеми зі здоров’ям, увесь час залишався в окупованому місті, охороняючи дім і близьких. Після звільнення Снігурівки він дізнався про героїчну загибель сина. Дмитру назавжди залишилося 23 роки.
Нині батьки Дмитра живуть у будинку, де він виріс, відновивши його після пошкоджень, завданих російськими окупантами. Діти навчаються у місцевому професійному училищі.
Місце поховання Дмитра Волошина — Алея Героїв (сектор № 1), Нове кладовище № 3, місто Малин Житомирської області.
Указом Президента України від 2 червня 2022 року № 384 Дмитро Волошин нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороду отримала його мати — Галина Володимирівна Волошина.
Вічна пам’ять Герою!
