23 листопада 2025 року зупинилося серце Романа Андрійовича Стадніка — у мить, коли він мав би жити, любити та радіти кожному дню.

Роман народився 10 вересня 1986 року в працьовитій і дружній родині Андрія Івановича та Надії Станіславівни Стадніків. Зростав серед турботи та тепла разом із двома старшими сестрами — Сніжаною та Інною.
Після школи вступив до Зозівського аграрного професійно-технічного училища, де опанував фах «майстер холодильних установок».

Маючи силу, енергію й прагнення працювати, юний Роман вирушив до Києва. Працював на будівництвах і виконував різні завдання, завжди проявляючи відповідальність, уважність і майстерність. Він не боявся тяжкої роботи й уміло доводив усе до досконалості.

Після смерті батька Роман повернувся ближче до рідного дому, щоб підтримати матір і бути її надійною опорою.
У компанії він був тим, хто дарував сміх і добрий настрій: відкритий, привітний, комунікабельний. Великим захопленням для нього була риболовля — саме там він знаходив спокій і відновлював сили.

Останнім часом у його житті з’явилося особливе світло — Роман зустрів Людмилу, жінку, з якою будував плани та ділив найпотаємніші мрії.

1 березня 2024 року його мобілізували до Збройних Сил України. Роман Стаднік служив стрільцем-санітаром 3-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу однієї з військових частин. Він сумлінно виконував свій обов’язок, залишаючись відданим присязі.

Та шлях цього доброго й світлого чоловіка обірвався надто рано…

Вічна пам’ять Герою!