Чоловічі сльози, жовто-блакитні квіти, тиша і німий погляд дружини, яка вже ніколи не зможе пригорнутися до свого коханого Олега. У Вінниці попрощалися з головним сержантом, розвідником Олегом Кривогузом. Відданість цього воїна Україні, побратимам, своїй військовій справі просто вражає.
Любов до рідної землі була в Олега з дитинства. Він народився 7 січня 1981 року в селі Хмелів Роменського району Сумської області. Батьки гордилися своїм сином, він був для них опорою. З дитинства серйозний, щирий, справжній. Любив навчатися. Вчителі згадують Олега здібним та старанним учнем, який найбільше захоплювався історією, особливо цікавився темою України, завжди добре готувався до уроків, тож відповідав змістовно, з гордістю та натхненням.
Олег не говорив на кожному кроці про те, як любить свою Батьківщину. Ця любов трималася глибоко і проростала мужніми, хоробрими вчинками. У 2015 році чоловік взяв до рук зброю і пішов боронити свою Україну від ворожого війська. У зоні АТО/ООС служив до 2019 року.
Під час однієї з ротацій у 2017 році доля подарувала йому особливу зустріч. Мужній воїн закохався у вінничанку, журналістку, волонтерку та благодійницю Аріну Кантоністову. Саме з нею він вирішив пов’язати життя. Пара побралася.
Три роки тому у них народилася чарівна донечка Катруся. Олег не встиг натішитися донькою. Повномасштабна війна у перші дні покликала його на фронт, тримати позиції й відбивати пекельні удари.
Олег воював у лавах 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Був старшим розвідником, головним сержантом 2-го розвідувального взводу. Пройшов з боями Херсонську, Харківську, Луганську, Донецьку області. За мужність та зразкову службу відзначений високими нагородами.
26 серпня на запорізькому напрямку – поблизу селища Степногірськ – група Олега потрапила в засідку. Ворог атакував — Олег загинув. Воїну навіки залишилося 44 роки, 10 з яких він віддав обороні України.
Донька оборонця, трирічна Катруся, знає, що татко тепер на хмаринках. Дівчинка щодня вітається з ним. А мама Аріна намагається зберегти про нього кожен спогад, щоб Катя, коли підросте, знала напевно, що її тато був справжнім Героєм, а вона — донька Героя чи супермена, як вона його називає.
«Йому ще вдалося поїхати на день народження дитини. Свято було прекрасне. У нас був спільний танець. Ми танцювали з ним, наче востаннє, і відчуття були, як у той момент, коли ми з ним тільки познайомилися. Ми мріяли поїхати на відпочинок, бо за 8 років у нас так і не було медового місяця», — зі сльозами на очах розповіла дружина Олега, Аріна.
Попрощатися з Героєм прийшли рідні, друзі, знайомі, побратими. Для кожного з них ця втрата невимовна.
Побратими згадують Олега як людину слова, справжнього воїна, з яким ніхто не боявся ходити на завдання.
«Олег був мені за старшого брата. Я з ним 6 років прожив в одній хаті, всю війну з ним. Знаю його років дев’ять, і за цей час ми жодного разу не посварилися. Він мене дуже багато навчив», — розповів журналістам побратим полеглого оборонця з псевдо «Умка».
«Ми багато пережили разом. Він завжди йшов першим у бій. Навіть коли я вів групу як перший, то Олег завжди був попереду. У моменти, коли зникала віра і опускалися руки, Олег надихав. Було таке, що переховувалися, і в цей момент між нами пролітав осколок, ми переглянулися: “Не сьогодні”. — “Ну, не сьогодні”», — згадує побратим та кум захисника з псевдо «Добрий».
Олега Кривогуза з позивним «Ворчун» поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Його пам’ять вшанували трьома почесними пострілами та звучанням Державного Гімну України.
Вічна пам’ять Герою!
