26 серпня 2024 року внаслідок ворожого артобстрілу та ударів FPV-дронів поблизу Красногорівки Донецької області загинув захисник України Владислав Сергійович Гутік (позивний «Гутік»), старший солдат, старший навідник бойової машини реактивного артилерійського взводу 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Йому було лише 22 роки.

Народився Владислав 3 грудня 2001 року в селі Ялтушкові на Вінниччині. У школі був лідером у класі, легко опановував навчання. Після восьмого класу вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де займався гирьовим спортом і вже за рік отримав звання майстра спорту. Через проблеми зі спиною не зміг продовжити навчання у військових закладах. Згодом навчався у Барському ліцеї, а після його закінчення вступив до Житомирського медичного коледжу, де здобув фах зубного техніка.

Працював охоронцем в агрофірмі та таксистом у Вінниці. З початком повномасштабної війни активно допомагав — вивозив людей до кордону. Усвідомлюючи, що має бути на фронті, 27 червня 2022 року підписав контракт і вступив на військову службу. Пройшов підготовку у Львові та три тижні навчався у Великій Британії. Служив у військовій частині А1619 у Гайсині, а восени 2022 року був відправлений до Миколаєва, згодом — на Донеччину, де воював з листопада 2022 року до останнього дня.

Перебуваючи на навчанні за кордоном, Влад познайомився зі своєю майбутньою дружиною Веронікою. У 2023 році вони одружилися, а 19 січня 2024 року в подружжя народився син Матвій. Влад щиро любив і старшого сина Артема, якого виховував як рідного.

Про нього згадують як про життєрадісну, чесну й сміливу людину.
«Він завжди світився зсередини, куди б не заходив — одразу освітлював усе довкола», — говорить мама Ірина.

За свою службу Владислав Гутік був нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест».

У Героя залишилися дружина, двоє синів, батьки та брат.

Вічна пам’ять Герою!