Андрію Сіфорову мало б виповнитися 33 через п’ять днів. У день, коли його ховали його донечці було рівно пів року. Ці дві дати назавжди зійшлися в одній родинній історії — історії втрати, болю і великої любові.

Його історію розповіло видання «20 хвилин».

Андрій Сіфоров загинув 20 листопада 2022 року в бою на Донеччині. 32-річний вінничанин, який виріс на Тяжилові, за освітою був програмістом, за професією — електриком.

Він виховувався у багатодітній родині — їх було шестеро дітей. Та війна безжально вдарила по їхній сім’ї: у листопаді загинув його рідний брат Євгеній, військовий.

«Андрій був найменшим у сім’ї, але завжди всім допомагав, — говорить сестра Олена. — Після поранення влітку він похрестив доньку і поїхав на фронт. У перший же день із ним не було зв’язку. 17 листопада він поїхав, 18-го його поранили, а 20-го він помер. Перед від’їздом сказав нам, щоб ми запам’ятали його таким… Мабуть, було якесь передчуття. Він ішов із думкою про помсту за брата, якого поховали 10 листопада…»

Із 2019 року Андрій добровільно став до лав ЗСУ, брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення був на передовій. Він не шукав виправдань і не ховався за обставинами — просто робив те, що вважав своїм обов’язком.

Побратими пам’ятають його як сміливого десантника і надійного друга. «Ми служили разом, — розповідає один із них. — Обоє вінничани, тому були не просто побратимами, а й добрими друзями. Влітку разом з Андрієм зазнали поранень і лікувалися у Вінниці. Я досі проходжу реабілітацію, а він встиг повернутися на передову і 20 листопада загинув… Досі не можу в це повірити. Він був дуже доброю людиною, мав мужнє серце. Завжди першим йшов у бій, був чудовим десантником… Мені дуже важко говорити, вибачте…»

Він мріяв про мир, про те, як ростиме його донечка, як святкуватиме її перші кроки й слова. Але замість свят — чорні стрічки, замість обіймів — прощання.

Андрія Сіфорова поховали на Алеї Героїв України в Сабарові.

Вічна пам’ять Герою!