Максим Кибал загинув у бою 23 травня 2024 року поблизу села Стариця Чугуївського району. На момент загибелі йому було 33 роки.

Максим народився 30 березня 1991 року в селі Парпурівці Луки-Мелешківської громади Вінницького району. Після завершення шкільного навчання здобув робітничу професію у професійно-технічному училищі міста Вінниці. У мирному житті працював монтером колій на залізниці. Разом із дружиною він виховував доньку, якій нині 9 років.

«Максим мав осяйну усмішку, яка практично не сходила з його обличчя. Він з радістю йшов на роботу та повертався з неї, а на дозвіллі любив повудити рибку та поганяти у футбол із друзями. Втім на першому місці в нього завжди була сім’я: ми з донечкою та батьки з молодшим братом», – розповідає дружина полеглого воїна Тетяна.

До лав Збройних сил Максим Кибал долучився добровільно у перший день повномасштабного вторгнення росії. У складі 120-ї окремої бригади територіальної оборони він боронив Україну на бахмутському та харківському напрямках. Служив старшим солдатом у роті вогневої підтримки. Свій останній бій воїн прийняв 23 травня 2024 року на Харківщині.

«Ми до останнього плекали надію побачити Максима живим. Не могли повірити у його загибель навіть побратими. Кажуть, що з будь-якої ситуації, він міг знайти вихід. За таке вміння. розум та спритність називали тигром, дуже любили та поважали», – каже жінка.

Вічна пам’ять Герою!