2 вересня 2024 року на Курському напрямку загинув мужній оборонець України Олег Козлюк. Йому було 47 років.

Олег народився 15 березня 1977 року у Вінниці. Після закінчення дев’яти класів 34-ї загальноосвітньої школи здобув професію муляра та електрозварювальника у ДНЗ «Вище професійне училище №7 м. Вінниця». Упродовж багатьох років працював у будівельній сфері, а згодом — оператором на автозаправному комплексі. Останнім місцем його роботи стала Вінницька транспортна компанія, де він сумлінно трудився зварювальником трамвайних колій.

«Олег зазвичай виходив на роботу, коли місто вже спало. Він дуже відповідально ставився до своїх обов’язків, адже від цього залежала безпека людей, – розповідає тітка полеглого Героя Ніна Василівна. – Хоча життя його не балувало, залишався надзвичайно добрим, щирим, чесним, товариським. Двічі намагався звити сімейне гніздечко, від першого шлюбу мав сина, якого любив усією душею та якому понад усе зичив гарної долі…»

У січні 2023 року вінничанин став до лав Збройних Сил України, аби зі зброєю в руках боронити рідну землю. Після проходження вишколу в Німеччині здобув фах оператора-навідника танка. Служив у складі 22-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Як молодший сержант, заступник командира бойової машини, воював на Донеччині — під Авдіївкою та Покровськом.

За вірність присязі, відвагу та сумлінне виконання бойових завдань був нагороджений медаллю Міністерства оборони України «Золотий тризуб», нагрудним знаком частини та грамотою командування.

«Якщо всі уникатимуть військової служби, хто ж тоді захищатиме вас та Україну?» — ці слова Олег сказав рідним, коли отримав повістку, згадує Ніна Василівна.

«Він дуже втішився, що зможе реалізувати давню мрію — служити у війську. У юності пройти строкову службу йому завадило слабке здоров’я. Як єдина дитина матері з інвалідністю, він мав право залишитися вдома, але всім серцем прагнув бути на передовій. Під час виконання бойових завдань двічі зазнавав контузії, отримав поранення, проходив лікування і в липні 2024 року приїздив на реабілітацію до Вінниці. Побратими постійно телефонували йому, питали, коли він знову повернеться у стрій…»

Вічна пам’ять Герою!