Сержант Віктор Стасюк загинув 7 березня 2023 року під Бахмутом. За два тижні йому мало виповнитися 48 років. Його життя обірвалося внаслідок бойового ураження під час виконання завдання на Бахмутському напрямку.

Пише інформаційне агентство Міністерства оборони України АрміяINFORM.

У Вінниці Віктора знали як спортсмена, тренера та людину, для якої фізична підготовка була частиною світогляду. Він системно тренувався сам і працював із підопічними, переконаний, що витривалість і дисципліна формують не лише тіло, а й характер. Часто повторював: «Які роки?! Ми тільки жити починаємо!».

Олена Верлан-Кульшенко згадує:
“Мрія Віті була «прожити 120 років, бадьорим і здоровим». Останні два роки він глибоко вивчав йогу — щоб знати, як і іншим людям допомогти «прожити 120 років». Тренувався, вдосконалювався, бо ж «…як переможемо, то треба буде допомогти людям відновлюватись, а йога — то про спокій і рівновагу, я знатиму й інших навчу…»”.

Строкову службу Віктор пройшов іще в середині 1990-х років: спочатку навчання у Бердичеві, у 248-й окремій навчальній роті РХБЗ, згодом — служба за військово-обліковою спеціальністю у 128-й мотострілецькій дивізії в Мукачеві. Після звільнення в запас повернувся до Вінниці, одружився, став батьком. Здобув вищу освіту в Тернопільській академії народного господарства. Працював, займався спортом, тренував інших.

24 лютого 2022 року, у перші години повномасштабного вторгнення, сержант запасу Стасюк прибув до міського центру комплектування.
«Він не мав жодних вагань, казав: «я ж для цього жив усе життя, це МОЄ місце — захищати своїх людей, бо я ж сильний, хто ж, як не я?» — згадує Олена Верлан-Кульшенко.

Протягом року проходив службу в одному з батальйонів 120-ї бригади територіальної оборони. Спочатку виконував завдання з охорони та оборони об’єктів на Вінниччині. Згодом був направлений на Бахмутський напрямок.

«Він із самого початку рвався на передову, боявся, що не встигне повоювати, зробити щось заради нашої майбутньої перемоги, — говорить однокласник і побратим Олег Ханенсон. — Ми потрапили в різні підрозділи бригади, тож прибули на Бахмутський напрямок у різні місця…»

За словами побратимів, автомобіль, у якому Віктор прямував із військовими до позицій, зазнав ворожого ураження. У той день він встиг зателефонувати й написати багатьом знайомим. Одне з останніх фото надіслав другові Тарасу Присяжнюку.

***

У цивільному житті Віктор захоплювався спортом.Починав із ушу, займався силовими тренуваннями, кудо, карате, кікбоксингом, йогою. Працював фітнес-тренером у Вінниці.
«Ставив перед собою мету й цілеспрямовано йшов до неї, поки не досягав, — розповідає Тарас Присяжнюк. — А ще був переконаний, що людина повинна відчувати своє тіло й перебувати в гармонії із собою».

Попри роботу в банківській сфері, не був зосереджений на матеріальному. Значну частину свого часу й коштів присвячував допомозі безпритульним тваринам: «…тваринки найбільше потребують допомоги й захисту», — пояснював він.

«Будь-яку тварину, що побачить, він підбирав, власним коштом лікував, стерилізував та шукав, куди прилаштувати», — згадує Олег Ханенсон.

Ірина Баранович, із якою його поєднала любов до тварин і щоденні пробіжки в парку, говорить:
«Постійно в русі. І займався спортом сам, і викладав. Філософ. Прихильник екології та здорового способу життя. А ще — справжній друг і великий патріот…»

12 березня 2023 року Віктора Стасюка поховали у Вінниці, на Алеї Героїв Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!