Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Руслан Блажко ухвалив рішення стати на захист своєї родини та України. «Я йду воювати, щоб вас захищати», — сказав він рідним. Свою обіцянку чоловік виконав, але 19 жовтня 2025 року його життя обірвалося на війні.

Про історію захисника розповіло видання RIA «Козятин».

Руслан Миколайович Блажко народився 22 лютого 1976 року в селі Старі Богородчани Івано-Франківської області. Там він закінчив школу та технічне училище, де здобув професію зварювальника.

Рідні згадують Руслана як добру, спокійну та слухняну дитину. Він любив рибалити, а ще змалечку охоче допомагав батькам по господарству.

Згодом Руслан оселився в селі Махаринці. Працював на цукровому заводі, а після закриття підприємства почав їздити на заробітки до Києва. Там працював за фахом, два тижні присвячував роботі, а потім повертався додому, де на нього чекали родина та звичні господарські справи.

Односельці цінували його за щирість, чуйність і готовність прийти на допомогу. Руслан не любив конфліктів, ніколи не дозволяв собі злого слова, був надійним товаришем і людиною, з якою легко знаходили спільну мову.

30 червня 2022 року Руслана мобілізували до лав Збройних сил України. Він вирушив на фронт, бо понад усе хотів уберегти найдорожчих від війни. Переживав за батьків, дружину, дітей та онучку Владочку, яка була його особливою радістю.

Коли дідусь був поруч із маленькою онукою, він ніби забував про всі турботи. Вони разом гралися, танцювали, раділи простим моментам. Саме заради таких митей, заради спокою рідних і майбутнього своєї сім’ї Руслан і став на захист країни.

Військову службу він проходив на східному напрямку, зокрема на Покровському напрямку, де точилися запеклі бої. Там захисник зазнав поранення — уламок залишився в коліні. Та навіть про пережите на фронті Руслан намагався багато не розповідати. Не хотів тривожити близьких, натомість сам розпитував, як вони живуть, чи все гаразд удома, і виходив на зв’язок за першої нагоди.

Остання розмова з рідними відбулася 18 жовтня. Руслан цікавився домашніми справами, розпитував про сім’ю та онучку. Ніхто з близьких не міг знати, що ці звичайні запитання стануть їхньою останньою розмовою.

Незадовго до загибелі чоловік приїжджав у відпустку. Встиг не лише побути з рідними, а й облаштовувати квартиру, робити ремонт. Він був майстровитим, працьовитим і не звик сидіти без діла. Завжди прагнув, аби його сім’я мала все необхідне. Тепер кожен куточок оселі нагадує близьким про його турботу та тепло.

У ніч проти 19 жовтня на фронті було особливо страшно: навколо лунали вибухи, горіло й руйнувалося все довкола. О 6:02 Руслан зник із мережі. Дружина чекала на дзвінок, писала йому повідомлення, сподівалася отримати відповідь. Проте телефон мовчав.

Наступного дня побратими повідомили страшну звістку: ворожий удар влучив у бліндаж, де перебували військовослужбовці.

Молодший сержант Руслан Миколайович Блажко обіймав посаду командира третього міномета першого мінометного взводу першої мінометної батареї військової частини А2960. Він загинув 19 жовтня 2025 року під час виконання військового обов’язку із захисту України поблизу населеного пункту Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

24 жовтня 2025 року громада провела захисника в останню путь.

За мужність і службу Руслана Блажка відзначили нагрудним знаком «Золотий Хрест» Головнокомандувача Збройних сил України. Також він був нагороджений грамотою та подякою командира військової частини А4628.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.