Довгі місяці очікування, надії та пошуків завершилися трагічною звісткою — підтвердилася загибель Захисника України Дмитра Миколайовича Майстра. 15 лютого 2025 року він загинув, виконуючи бойове завдання на позиції «Шаман», до останнього залишаючись вірним військовій присязі. Йому було 38 років.

Про втрату повідомило видання «Жмеринка city».

Дмитро Майстер народився 31 липня 1986 року у Жмеринці. Він був наймолодшим у родині, де зростав разом із братом Віктором та сестрою Тетяною. Дев’ять класів закінчив у Жмеринській школі №4.

Із дитинства Дмитро вирізнявся активністю та любов’ю до спорту. Він займався боротьбою, захоплювався футболом, риболовлею та збиранням грибів. Рідні та друзі згадують його як добру, щиру, сміливу й кмітливу людину, яка завжди приходила на допомогу та підтримувала інших.

У 2013 році Дмитро одружився з Надією. У подружжя народилася донька Аріна, яка стала для нього найбільшою радістю та сенсом життя. Навіть після розірвання шлюбу батьки зберегли теплі стосунки заради доньки.

Коли Україна опинилася перед найбільшим випробуванням, Дмитро не залишився осторонь. Ще у 2023 році він прагнув долучитися до захисту держави як доброволець, а 25 вересня 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Після проходження підготовки на Вінниччині військовослужбовець продовжив службу у складі військової частини А7400 — 225-го окремого штурмового полку. Був солдатом 2-го штурмового полку, 1-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону.

Дмитро неодноразово виконував бойові завдання на найнебезпечніших напрямках. Наприкінці грудня 2024 року отримав осколкове поранення, проходив лікування у Лубнах на Полтавщині, але після відновлення повернувся до своїх побратимів.

7 лютого 2025 року він вирушив на своє останнє бойове завдання поблизу населеного пункту Свердлікове Курської області. Через кілька днів, 15 лютого близько 13:50, під час виконання завдання на позиції «Шаман» Дмитро Майстер отримав поранення, несумісні з життям.

Перед виходом на позицію він востаннє зателефонував колишній дружині. Цікавився донькою, батьками, передав їм вітання і сказав слова, які назавжди залишилися у пам’яті рідних:

«Я вас дуже сильно люблю… Може… може наберу…»

Після того бою Дмитро тривалий час вважався зниклим безвісти. Шістнадцять місяців його близькі жили між болем, очікуванням і надією, не припиняючи пошуків та віри у добру звістку.

30 червня 2026 року родина отримала підтвердження найстрашнішого — результати ДНК-експертизи встановили особу загиблого із ймовірністю 99,9%. Рідні також упізнали Дмитра за особистими речами та фотографіями.

У скорботі мама Валентина Дмитрівна, батько Микола Петрович, донька Аріна, брат, сестра, рідні та друзі.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.