2 серпня 2024 року, у бою за свободу й незалежність України, проявивши неймовірну стійкість, мужність і героїзм, загинув солдат Сергій Володимирович Максимчук — оператор-механік відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку. Трагедія сталася внаслідок штурмових дій ворога на Донеччині.

Сергій Максимчук народився 7 травня 1981 року в селі Кузьминці Барського району на Вінниччині. Він зростав у люблячій родині, де був одним із чотирьох братів — Олега, Ігоря, Валентина та Сергія. На жаль, брата Ігоря не стало в юному віці — це стало великим ударом для всієї сім’ї. Батько Володимир працював у колгоспі, а мати Люся — в аграрному ліцеї.

Середню освіту Сергій здобув у місцевій школі. Однокласники згадують його як доброго, справедливого та щирого хлопця, який завжди заступався за слабших. Після школи він вступив до Кузьминецького аграрного ліцею, де отримав професію тракториста.

Після навчання Сергій проходив строкову службу у Львові.

Саме в той час доля звела його з майбутньою дружиною Наталею. Вони познайомилися в рідному селі, коли Сергій приїхав у відпустку з армії, а дівчина саме вступила на перший курс навчання. Молоді люди зустрічалися три роки, після чого одружилися. Подружжя оселилося в місті Бар і було надзвичайно щасливим.

У сім’ї народилося двоє дітей — син Денис (2005 р.н.) та донечка Анастасія (2013 р.н.). У мирному житті Сергій був майстром на всі руки — працював у будівельній сфері, а згодом відкрив власну справу з монтажу натяжних стель.

«Усі говорили, що в нього золоті руки. Бувало, прийде з роботи втомлений, а донечка сяде йому на руки — і втома зникає. Діти для нього були понад усе. Любив рибалку, часто брав із собою сина, але часу на відпочинок завжди бракувало», — пригадує дружина Наталя.

Рідні та друзі згадують Сергія як щирого, доброго, турботливого чоловіка, батька, сина і брата. Він завжди приходив на допомогу, мав тверді переконання й був справжнім патріотом, який любив Україну та вважав своїм обов’язком її боронити.

«До повномасштабного вторгнення мій чоловік був звичайним цивільним. Коли почалась війна, Сергій сам пройшов комісію, прийшов додому і каже: “Наталю, я йду. Я не буду сидіти вдома, бо це обов’язок кожного чоловіка, і я маю захищати наших дітей”. Я його відмовляла, але він лише сказав: “Усе буде добре, не хвилюйся”», — розповідає дружина.

2 березня 2022 року Сергій добровільно став на захист Батьківщини. Служив у 170-му батальйоні 120-ї бригади, військова частина А7336, на посаді оператора-зв’язківця, мав позивний «Макс». Разом із побратимами він боронив Бахмут і Лиман, проходив найгарячіші ділянки фронту, підтримував товаришів, ніколи не втрачав бойового духу.

До останнього подиху Сергій залишався вірним своїй країні. 2 серпня 2024 року, під час штурмових дій противника поблизу села Новосадове Краматорського району Донецької області, він героїчно загинув разом із побратимом.

Його життя стало прикладом любові, відданості та справжнього чоловічого обов’язку.
Його пам’ять — в серцях рідних, друзів і побратимів.

Вічна пам’ять Герою!