Вона пішла на війну після загибелі брата. Бойова медикиня Вікторія Кілієвич рятувала поранених бійців на Сумщині. 27 січня вона загинула. Вдома на Вікторію чекали 12-річний і 8-річний сини та 7-річна донечка. Діти вже ніколи не зможуть пригорнутися до мами.
Повідомила Вінницька міська рада.
Вікторія Кілієвич народилася 7 травня 1993 року в селі Уладівка на Вінниччині. Після закінчення місцевої школи здобула фах перукаря, однак за спеціальністю не працювала. Свої здібності вона реалізовувала на різних підприємствах переробної промисловості. Вікторія ніколи не боялася роботи й завжди прагнула бути корисною.
Уже перебуваючи на фронті, вона зробила ще один важливий крок — вступила на факультет права, публічного управління і менеджменту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Навчалася дистанційно на очній формі. Попри службу й постійну напругу, Вікторія сумлінно готувалася до сесій та успішно складала іспити, доводячи, що навіть на війні не зраджує своїм мріям.
«Вікторія була вольовою, цілеспрямованою та принциповою. Вона завжди у вічі казала те, що думає, з чим не погоджується чи не може змиритися. Разом із цим у ній жила неймовірно щира, чуйна та добра душа, яка вміла любити та дарувати тепло і ніжність, – кажуть рідні медикині. – Вікторія була гарною матір’ю. Вона прагнула для своїх дітей мирного неба та щасливого майбутнього…»
До лав Збройних Сил України Вікторія долучилася у січні 2025 року. Вона пройшла навчання та стала бойовою медикинею. Служила у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького. Майже весь час перебувала безпосередньо на передовій. Її фронтовий шлях пролягав Сумщиною. Через її руки пройшли десятки, а, можливо, й сотні поранених бійців, яким вона дарувала шанс на життя.
Та 27 січня її серце зупинилося. Вікторії було лише 32 роки. Вона віддала життя, рятуючи інших. Троє дітей залишилися без матері.
«Вікторія пішла до війська добровільно. Вирішила так після загибелі брата – льотчика Всеволода Іванцова. Не хотіла розчинятися у своєму горі. На фронті їй було легше від усвідомлення того, що робить все можливе для визволення України та порятунку людей…», – розповідають близькі Захисниці.
Вічна пам’ять Героїні!
