14 січня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, загинув Владислав Мороз. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Захиснику було лише 28 років.
Про це повідомляє Вінницька міська рада.

Владислав народився 19 квітня 1997 року в селі Носківці Жмеринського району на Вінниччині. Після школи він вступив до Вінницького транспортного фахового коледжу, де навчався за спеціальністю «Воєнізована охорона». Викладачі та одногрупники запам’ятали його як відповідального, наполегливого й щирого хлопця.

Після навчання Владислав працював у сфері безпеки: був молодшим інспектором у виправній колонії, керівником вахти служби охорони Крижопільського цукрового заводу, а згодом — начальником охорони одного з магазинів.

Найбільшою цінністю для нього завжди була родина. Владислав був одружений і разом із дружиною виховував 7-річну доньку Злату. Рідні кажуть, що він був турботливим чоловіком і неймовірно люблячим батьком, готовим на все заради своєї дитини.

До початку повномасштабної війни Владислав працював у системі охорони. Але вже 25 лютого 2022 року, наступного дня після вторгнення росії, без вагань став до лав територіальної оборони. У складі 172-го батальйону 120-ї бригади ТрО він пройшов шлях від стрільця до командира позиції.

З червня по жовтень 2025 року Владислав виконував бойові завдання як оператор безпілотників. У жовтні його перевели до 169-го батальйону 120-ї бригади для роботи на найскладніших ділянках фронту Донеччини. Там він служив командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Його дрони були «очима» підрозділу, допомагали знищувати ворога та зберігати життя побратимів у Харківській і Донецькій областях.

«Своїм побратимам він був братом по духу. Його любили за відкрите серце, чесність і готовність підставити плече в будь-яку мить. Він умів підтримати, вселити віру та тримати стрій не лише зброєю, а й силою характеру. Він виносив хлопців з поля бою, був дуже сміливим та відважним», – розповіла дружина воїна.

Фатальне поранення Владислав Мороз отримав 14 січня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Лимана.

«Шлях Владислава – це історія раннього дорослішання, незламної волі та безмежної любові до України. Через те що він виховувався без батька, йому довелося швидко взяти на себе відповідальність за родину та власне майбутнє. Він часто казав: “Я пішов, щоб нам не довелося копати окопи під Вінницею”. Він свідомо відкладав власне особисте життя “на потім”, поставивши захист Батьківщини вище за власні мрії. Він любив Україну та був справжнім патріотом», – зазначають рідні захисника.

Поховали Владислава Мороза на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!