15 жовтня 2026 року під час чергування на позиції зупинилося серце військовослужбовця Віталія Воробйова. За висновком лікарів, причиною смерті стала гостра серцево-судинна недостатність. Віталію було лише 40 років.

Про це повідомляє «Ритми розвитку Джулинської громади».

Віталій Альбертович Воробйов народився 6 травня 1986 року в селі Максимівка Мар’їнського району Донецької області. У 1993 році пішов до місцевої школи, а після її закінчення вступив до Великоанадольського лісового технікуму. У 2006 році здобув фах у галузі лісового господарства. Навчальну практику проходив у Басаличівському лісництві на Вінниччині.

За спеціальністю Віталій працював недовго. Згодом став прохідником на Південнодонбаській шахті імені Сурчая.

Його дитинство було непростим: коли хлопцеві виповнилося вісім років, помер батько. Та попри ранню втрату Віталій ріс допитливим і тягнувся до знань. Особливе місце в його житті посідали книжки. Він багато читав, писав шкільні твори, любив декламувати вірші й мав дивовижну пам’ять — міг запам’ятати поезію після першого прочитання. У ньому поєднувалися любов до літератури, уважність до світу й тонке відчуття слова.

Повномасштабна війна змусила Віталія та його рідних залишити Донеччину. Через постійні обстріли їхній будинок у Максимівці зазнав пошкоджень — вибухова хвиля та снаряди понівечили вікна й двері. Перебувати там ставало дедалі небезпечніше.

Мати Віталія, Алла, спочатку виїхала до родичів у Кам’янське, де певний час винаймала квартиру. Родина шукала місце, де можна було б почати все спочатку й жити без постійного страху за власне життя.

Зрештою за ініціативи Віталія вони обрали Джулинку. У вересні 2024 року родина переїхала до цього села, яке стало для них новим домом.

Сам Віталій став до лав Збройних Сил України ще раніше — 14 грудня 2023 року його мобілізував Волноваський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Донецької області.

Він служив у військовій частині А4930, був механіком першого взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів. Його робота була пов’язана з протидією ворожим дронам і захистом військових позицій.

У травні 2024 року Віталій зазнав тяжкого поранення. Попереду були операції, біль і тривале відновлення. Та він зміг подолати наслідки травми й повернувся до служби.

Під час відпусток Віталій приїздив до матері в Джулинку. Для неї кожна зустріч із сином була особливою. Після всього пережитого родині так хотілося звичайного життя — спокійних розмов, спільних вечерь і впевненості, що найстрашніше вже позаду.

Мати чекала на сина й раділа кожній нагоді побути з ним. Як і будь-яка мама, вона мріяла про одне: щоб він залишився живим і після війни зміг повернутися до мирного життя.

Але 15 жовтня 2026 року життя Віталія обірвалося.

26 жовтня Джулинська громада зустріла військовослужбовця «на щиті».

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.