Свій останній бій Микола Ільчук прийняв 13 лютого поблизу села Барвінкове Запорізької області. Йому було лише 35. Наказом командування воїнові присвоєно чергове військове звання — майор (посмертно).

Повідомила Вінницька міська рада.

Микола народився 10 листопада 1990 року в селі Славна Липовецького району. Після школи здобув вищу освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт». Строкову службу проходив в Окремому полку Президента України, згодом закінчив Вище професійне училище Департаменту поліції охорони.

Він звик покладатися лише на себе і завжди рухався вперед.

«Він усього в житті досягав сам — своєю наполегливою працею. Займався бігом, бойовими та силовими видами спорту. Опанував вибухотехнічну справу, вмів керувати дронами різних модифікацій, був інструктором із власної безпеки, закінчив курси тілоохоронців тощо, — зазначає наречена Небесного Воїна. — Втім, усе це тьмяніє порівняно з його чоловічою силою та величчю духу. Микола пішов боронити країну, бо інакше вчинити просто не міг. Я дуже пишалася ним і завжди говорила про це під час наших, на жаль, таких коротких телефонних розмов… Ми мріяли невдовзі побратися і про велику сім’ю, в якій завжди лунав би дитячий сміх…»

Позивний «ФЛЕШ» став відображенням його характеру — швидкого, рішучого, зібраного. Свій військовий шлях Микола розпочав у званні сержанта поліції в підрозділах Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Із 2019 року неодноразово виїздив у ротації в зону АТО/ООС, зокрема у складі спецпідрозділу «КОРД».

У 2024 році продовжив службу на офіцерських посадах у Центрі спеціальних операцій «А» СБУ в Управлінні СБУ у Вінницькій області. Брав активну участь у відсічі збройної агресії та стримуванні ворога на Сумському, Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Там, де було найважче, він завжди був попереду.

Побратими згадують його як надійного, вмотивованого і дисциплінованого воїна.

«У ньому не було фальші. Завжди підтримає, завжди підставить плече. Якщо сказав — зробить. Якщо пообіцяв — виконає. Таких людей одиниці. А його борщ — то взагалі окрема історія. Смачніший важко було знайти. У цих простих речах теж відчувалася його турбота і тепло…», — згадують побратими.

У цих словах — справжній Микола: сильний і водночас турботливий, вимогливий до себе й уважний до інших. Він умів бути командиром у бою і другом у побуті.

13 лютого поблизу села Барвінкове його життя обірвалося. Україна втратила мужнього офіцера, а родина — сина і брата. Серед найрідніших у Миколи залишилися батьки та молодший брат.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!