24 жовтня під час виконання бойового завдання Сергій Поліщук зазнав тяжких множинних поранень, що виявилися несумісними з життям. Попри всі зусилля медиків, 30 жовтня його серце зупинилося. Захиснику було 39 років.

Сергій Поліщук народився 9 травня 1986 року в селі Ольгопіль Чечельницького району. Після закінчення місцевої школи вступив до Вінницького національного аграрного університету, де здобув фах менеджера організацій. У мирному житті працював у переважно аграрній сфері, заробляючи повагою своєю порядністю та лагідною вдачею.

Його дружина Інна згадує, що ключовою рисою Сергія була здатність любити та зберігати людяність навіть у найскладніші часи.
«Де б не був, Сергій залишав по собі лише добре слово, теплу усмішку та вдячні спогади, адже його головною релігією була любов… Він був людиною з патологічною відсутністю злості, бо все його єство переповнювала любов — до близьких і до Батьківщини. Навіть війна не змінила його…»
Він завжди нагадував рідним, що світло в душі треба берегти й дарувати іншим.

У 2024 році Сергій із позивним «Сірий» став до лав 1-го окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі». Обіймав посаду молодшого сержанта та входив до екіпажу БпЛА. Разом із побратимами керував потужними ударами дронів-бомбардувальників «Vampire», які працювали на покровському напрямку.

24 жовтня, під час чергового бойового вильоту, Сергій отримав важкі поранення. Боротьба за його життя тривала кілька днів, та 30 жовтня він відійшов у вічність.

Дружина каже, що Сергій ніколи не прагнув слави чи визнання — він робив те, що вважав обов’язком кожного українця.
«Свої найкращі якості він передав нашій донечці…»

У загиблого залишилися батьки, брат, донька та велике коло друзів і побратимів, які пам’ятатимуть його щирим, небагатослівним і справедливим. Для Сергія слова мали вагу, але важливішими були вчинки — саме так його знали всі, хто мав щастя бути поруч.

Воїна поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!