9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Піщане Покровського району Донецької області загинув захисник України Руслан Георгійович Ігнатов. Йому навіки залишилося 48 років. Про це повідомила Вінницька міська рада.

Руслан Ігнатов народився 24 серпня 1977 року у Вінниці. Після навчання у школі №32 здобув професію кухаря-кондитера у Вінницькому професійно-технічному училищі №4. Згодом отримав вищу освіту заочно у Вінницькому торговельно-економічному інституті.

Більшу частину професійного життя Руслан присвятив сфері харчування. Працював у ресторані «Іскра», а пізніше обіймав посаду заступника начальника кондитерського центру гіпермаркету «Метро». Останнім місцем його роботи у цивільному житті стало ПрАТ «Інфузія».

Та найбільшою цінністю для Руслана завжди була родина. Він мав доньку від першого шлюбу, однак став батьком і для доньки своєї дружини. Обох дівчат любив однаково.

«Руслан мав доньку від першого шлюбу, але став справжнім батьком і для моєї дитини. Він не робив жодної різниці між ними – обидві донечки були для нього однаково рідними й бажаними, – каже дружина полеглого воїна Оксана. – Чоловік дуже любив село. Мріяв колись оселитися в тихій місцині біля водойми, щоб за першого ж бажання ходити на риболовлю й насолоджуватися природою… Руслан стійко переносив усі труднощі, ми ніколи не бачили його в розпачі. Єдиний раз скупа сльоза скотилася з його очей, коли він востаннє прощався з родиною. Чоловік переконував, що все буде добре і він повернеться з війни живим, але серце, мабуть, відчувало інше…»

Із березня 2022 року Руслан Ігнатов, позивний «Йожик», перебував у лавах Збройних Сил України. Спочатку служив мотористом понтонного відділення понтонно-мостового батальйону 70-ї окремої бригади підтримки. Разом із побратимами пройшов бої за Куп’янськ, Чугуїв, Слов’янськ та Краматорськ.

За вагомий особистий внесок у забезпечення просування українських військ та контрнаступу на Куп’янському напрямку Руслана нагородили відзнакою Президента України «За оборону України». Згодом він продовжив службу у складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади.

Для Руслана рішення стати військовим було не випадковим. Із перших днів повномасштабного вторгнення він долучився до територіальної оборони Нової Греблі — села, де мешкало багато його рідних. Чергував, допомагав облаштовувати оборону, виготовляв коктейлі, а з першою можливістю пішов до війська.

«Мати буквально тримала його за ноги, бо він єдина її дитина. Але тоді він просто сказав: “Мамо, а хто піде? В мене вас дуже багато – всі дівчата – і я повинен вас захищати”, – згадує дружина. – І він захищав: усіма силами, як міг і як вимагали обставини: в лісі та полі, під дощем і снігом… Руслан жодного разу не поскаржився, а просто робив свою справу без гучних заяв та погорди. Побратими назвали його “Йожиком”, бо тільки дивувалися, де брав сили витягнути все на собі. Він був надзвичайно кмітливим, володів неймовірним чуттям обходити пастки та знаходити найменшу шпарину для успішного виконання завдань».

9 лютого 2025 року бойовий шлях Руслана Ігнатова завершився на Донеччині. Він загинув поблизу Піщаного під час виконання бойового завдання.

На свого захисника вдома чекали дружина, дві доньки, онука та мати. Руслана поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.