Сергій Швидкий загинув 12 квітня 2024 року поблизу селища Очеретине Покровського району Донецької області. Йому навічно залишилося 35 років.
Повідомила Вінницька міська рада.
Сергій Володимирович Швидкий народився 7 січня 1989 року в селі Рівне Мурованокуриловецького району. Після закінчення місцевої школи здобув вищу освіту у Дніпропетровській металургійній академії за спеціальністю «Екологія».
Певний час Сергій працював за фахом. Останнім місцем його роботи у цивільному житті став Вінницький ліцей №20, де він обіймав посаду заступника директора з господарської частини.
Разом із дружиною Катериною Сергій виховував сина. Нині хлопцеві 13 років.
«Сергій був надзвичайно добрим, чесним і щирим. Він завжди дбав про оточуючих: навіть із дому не виходив у невипрасуваній сорочці чи брудному взутті – так виражав свою повагу до людей. А для нашої родини – мене, сина, батьків, сестри – він був цілим світом. З ним усе було вперше: жива ялинка на Новий рік, незабутні подорожі, веселі ігри у футбол із сином. Ми все робили разом і ніколи не розлучалися. У побуті Сергій міг дозволити собі бути м’яким та ніжним, але тільки не на війні. Там він став мужнім воїном, який віддав усього себе заради перемоги України», – каже дружина полеглого Героя Катерина.
На захист України Сергій Швидкий став із початком повномасштабного російського вторгнення. Спочатку служив у складі 101-го окремого Вінницького полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення. Згодом долучився до 425-го окремого штурмового полку «Скеля».
На передовій Сергія знали за позивним «Бистрий». Він оперативно доставляв на позиції підкріплення та зброю, виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту.
За словами дружини, побратими згадують Сергія як сміливого воїна, надійного товариша та друга, на якого завжди можна було покластися. Навіть у найважчі моменти він умів підтримати інших і не давав бойовому духу згаснути.
«Я бачила Сергія сумним лише раз – перед його останнім від’їздом із відпустки на війну. Тоді він слухав свою улюблену пісню УПА “Засинає чорний ліс” та тихенько підспівував: “Україну ми спасем і вона засяє”… – ділиться дружина. – У тому, що Україна переможе, Сергій ніколи не мав сумнівів. Але у той момент чоловік чітко відчув, що більше ніколи не переступить рідний поріг. Він навіть ключі від дому з собою не взяв. Сказав, що вони йому більше не знадобляться…»
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
