Роман Верещак до останнього передавав інформацію ЗСУ. Завдяки його мужності, холодному розуму та точним діям українські військові змогли знищити значну кількість ворожої техніки та не допустити прориву окупантів у напрямку Броварів і Києва. Життя Героя обірвалося 5 березня 2022 року у селі Мокрець під час ворожого обстрілу.

Про це повідомила Барська міська рада.

Народився Роман Верещак 30 грудня 1978 року у селі Семенки. Він був найстаршим із чотирьох дітей у родині. Навчався у Терешківській школі, а згодом здобув професію маляра-штукатура у Кузьминецькому СПТУ. Після служби в армії повернувся до мирного життя, працював та створював міцну родину.

Із 2000 року проживав у Броварському районі Київської області. Разом із дружиною Ольгою виховував двох доньок — Анастасію та Вікторію. Для своєї сім’ї власноруч збудував будинок, у який родина переїхала у 2009 році. Роман любив природу, займався мисливством, бджільництвом, розводив собак мисливських порід та дбав про господарство.

Повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило життя родини.

«Якось о 5-й ранку чую, щось наче сильно гупає. Я подумала, що хтось по паркану лупить. Кажу до чоловіка: “Рома, до нас хтось, мабуть, лізе”. А він так спокійно каже: “Війна почалася”», — згадує дружина Романа Ольга.

Уже в перший день вторгнення Роман забрав старшу доньку з Києва та почав організовувати місцеву самооборону. Для нього не існувало іншого вибору, окрім захищати свою землю та людей.

«У Романа навіть думки іншої не було, крім як захищати рідну землю», — розповідає дружина.

Згодом, коли російські війська почали масово заходити на територію Броварського району, Роман вивіз сім’ю у безпечніше місце, а сам долучився до спротиву. Як досвідчений мисливець, він добре знав місцевість, ліси та польові дороги, тому став розвідником. Передавав українським військовим координати ворожої техніки та коригував вогонь артилерії.

Разом із побратимом Сергієм Роман зайняв спостережний пункт у покинутому будинку в селі Мокрець. Протягом кількох днів вони успішно відстежували пересування окупантів. На п’ятий день російські військові виявили їхню позицію та взяли будинок в облогу. Після масованого обстрілу будівля загорілася, а чоловіки опинилися у смертельній пастці.

Напередодні загибелі Роман написав зворушливе повідомлення старшій доньці, якій 6 березня мало виповнитися 18 років:

«Доня, вітаю тебе з днем народження, цілую тебе. Міцно, міцно цілую вас усіх, мої рідні. Пробач, що можливо заздалегідь вітаю».

Це були останні слова Героя до родини.

Майже місяць близькі жили надією, що Роман міг вижити. Через окупацію доступу до місця бою не було. Лише після звільнення території 30 березня дружина змогла опізнати чоловіка.

«Він був дуже мужній. Завжди знаходив вихід із будь-яких ситуацій. А тут в голові не вкладалось, як він міг не знайти вихід…», — ділиться Ольга.

Для рідних Роман назавжди залишився люблячим чоловіком, турботливим батьком і людиною великого серця. Він обожнював своїх доньок, цінував кожну мить, проведену з родиною, любив подорожі та спільний відпочинок на природі. Навіть погодився взяти участь у сімейному пісенному конкурсі «Пісні дитинства», аби підтримати доньку — і тоді їхня родина здобула перше місце.

Роман Верещак віддав життя за Україну, за свою сім’ю та за майбутнє вільної держави. Його подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, кого він захищав.

Після загибелі батька донька Настя написала про нього вірша:

«Рівно два місяці кровоточить рана,

Кров не спиняється, тільки дужче болить.

Ти пішов з життя так несподівано, рано

Ти залишив нас на цьому світі самих…

Пам’ятаєш, випускний вечір

Твій красивий костюм і як ми його вибирали,

І за іронією долі

Саме у ньому в останню путь тебе проводжали…

«Все буде добре» – ти завжди говорив,

Я не сумнівалась в цьому ніколи!

У світі так склалось, що проклята війна

Несе за собою лише горе!

Ти вмер як герой, героєм і був за життя

Хто знав тебе, знає – сильнішого брата нема!

Хотів лиш тиші! І миру хотів, прогнати тих клятих катів,

За правду, за волю, по совісті жив

І мене ти так само навчив!

Я вірю ,папусю, що чуєш мене, а може і з неба нас бачиш,

Пам’ятаю тебе, добре серце твоє

І кажу всім: «мій тато Герой!», а Герої не помирають…!»

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.